З-поміж новин у соціальній мережі трапилась мені якось перед очі пісня… Виявляється, є такий чудовий сайт «Українські народні і весільні пісні». Ото звідтам і заспівали, і зачарували п’ятеро файних дівчат, яких, власне, за віком у нашому селі уже б звали молодицями…
Я, як їх побачив і почув, то одразу і спливло у пам’яті рідне село…
Божественний жіночий квінтет має назву «SoloMia». Заспівали вони давню і дуже мелодійну, глибоку пісню «Тече вода в синє море». Дуже гарні дівчата! Голоси – немов відібрані зі злагодженого церковного хору для якогось престижного міжнародного конкурсу. За замилуванням одразу і не запримітив, що всі вони… поопускали голови. Не на мене дивляться із монітора, а ніби у підлогу…
Це виглядало якось сторожко і дивно. Виявляється, кожна з них тримала у руці по мобільному телефону і користала ним, яко суфлером…
Я уявив.., і мені стало смішно…
Коли літ мені було, як тим дівчатам, кожна локальна забава у нашій великій родині – родини, хрестини, весілля, проводи в армію – не миналися без пісень, котрі було чути аж на далекі хутори. Їх лунало за нашим святковим столом не десятки – сотні. Заспівувала і диригувала завжди баба Уляна. І коли котрийсь із нетверезих співаків або співачок раптом забував або й не знав слова, як ті дівчата із квінтету «SoloМia», то неодмінно прислухався до баби Уляни, і вже за нею повторювали і підтягували…
Ото я й уявив тепер, аби ті сотні народних пісень, що моя баба Уляна тримала в своїй світлій голові, були… в мобільному телефоні! І коли би хтось зі співаків «зашпортався» після другої-третьої чарки самогону, баба б казала: «Чекай…». Вбирала би на носа свої окуляри зі шнурочком, і тикала пальцем у гаджет, аби спів не уривався… Кумедно виглядало би…
Інший час, інакші ми…
І, напевно, не так важливо чи по пам’яті, чи по писаному в телефоні лунає досі неймовірної краси українська народна пісня. Головне, аби вона не зникала, не забувалася, аби звучала. Аби вона долинала до людей із вишуканим слухом і безголосих, до наших щирих друзів і затятих ворогів. Бо поки тая пісня – доти й Україна!
Леонід Ісаченко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
