Культура

Толян «спалився»

Анатолій Матвійчук не проминає наголошувати, що він — співак, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець, лауреат літературних премій та ще й народний та заслужений артист України. І все це правда. Але тільки видима правда, та, котра на поверхні. Навіть у такого мистецького «айсберга», як Матвійчук, є спідня частина, що занурена глибоко під водою…

… Вчора відкривали пам’ятник першому астронавтові Незалежної України Леоніду Каденюку. Матвійчук написав віршовану присвяту, яку висікли на монументі… На урочистостях був чинний президент України. Кому з ким запраглося увіковічнити мить на світлині – лишається загадкою. А тільки за якусь годину після події на сторінці Матвійчука у Фесбук уже з’явилось фото, де він та ще народний художник Анатолій Гайдамака, а між ними президент…

Щасливий Матвійчук пише, що президентові можна загадувати бажання, адже стоїть між двох Анатоліїв…

Народний артист, либонь, не очікував на таку хвилю несприйняття і гніву, брезклості й відрази, яка одразу ж вибухнула у коментарях. Їх вже сотні, і їх щораз додається.

«Розчарування. Була кращої думки про Вас. Невже і Вам «какая разница» хто поруч? Для Вашої репутації це фото абсолютно зайве» — пише Людмила Іванова. «А.Матвійчук — звичайний пристосуванець. Там ще четвертого не вистачає — М. Поплавського» — додає Віталій Товстоган. «Із кожним днем все більше розчарувань в людях, яких поважала… Я того не розумію… Навіщо… ??» — перемовляються дві відомі письменниці Анна Багряна та Ірен Роздобудько. Анатолій Матвійчук відповідає на ці репліки: «А просто так… Ви завжди все робите з підтекстом?! А мені набридло. Тим більше, що ніхто підтексту вже майже не відчуває».

Тим часом Сергій Вернигора зауважив: «На цьому фото, із трьох, Ви найбільш вдоволені — посміхаєтесь, а ось коли до віршів виставляєте фото з фотоатальє — там таке суворе. Ось так випадково Вас камера зловила за миттєвістю щастя…». «А я мав розридатися?» — питає Матвійчук. «Ви мали би послідовно відстоювати свою позицію як патріот України. Інакше складається думка, що Ви пишете і говорите про олігархів одне, що вони захопили ЗМІ, зомбують народ, знекультурують і т.д., а самі зі щасливою посмішкою позуєте на камеру, як сьогодні із Зеленським…». «Ви то рвете вишиванку на грудях і розповідаєте про занепад українства, то тепер реклямуєте найяскравішого представника совка… Як це вміщається у вашій голові?» — запитує Олександр Єфімов. «Терміново до душу!!!! Бо запашок залишиться…..» — радить однофамілець Валерій Матвійчук. Хоча дехто намагається підтримати народного артиста. «Анатолію, вище голову!!! Нехай заздрять!!» — пише Юрій Градовський…

Зрештою, Анатолій Матвійчук не витримав такої навали критики, розчарування та зневаги до себе і взявся окремим постом пояснювати те злополучне селфі: «Агов, українці! Які ж ви передбачувані! Як мало думаєте — і як потужно виплескуєте свої емоції? Як просто і легко вами керувати! І все через що? Через єдину світлину? Хтось захотів навіть відписатися зі словами «а я вас поважала»… Ну що ж, прошу, відписуйтеся — мені не потрібна така дешева і поверхова повага…
А за кого, взагалі, ви мене маєте, цікаво?! Чомусь у жодну голову не прийшла думка, — а може ж я ставлю це фото з метою провокації, — щоб подивитися на вас, моїх фейсбучних друзів і дослідити культурні особливості вашого реагування. Можливо, лише одиниці знають, що саме таким чином працює одна із найефективніших технологій шоу-бізнесу, яка називається ПРОВОКАЦІЯ…
Тож, браво вам, мої занадто емоційні друзі! За годину ви накидали мені (і не тільки мені!) стільки емоційних і образливих постів, що я мав би бути задоволеним — технологія таки працює! Але чомусь мені сумно. Бо зовсім поруч — репортаж про саму подію і пам’ятник Каденюку. Але вам то зовсім не цікаво. Адже позитив не є для вас наркотиком, а тут — яке ж задоволення — плюнути в обличчя і розмазати по тарілці свого брата-українця лиш за одне ситуативне фото! Не спитався, бач, у вас, як посмів… Справді, судді ми всі! А от адвокатів малувато. Словом, повчальна ситуація…»

Справді повчальна!
Але найперше для таких публічних постатей, як Матвійчук. Українці стають розкутими. І не мовчать, а у вічі говорять пристосуванцям та всіляким колаборантам хто вони є насправді. Тепер можна виправдовуватись, говорити про провокативність вчинків. Говорити можна, що завгодно. Але вчинки – залишаються вчинками. Тим більше, коли вони наочні і задокументовані. Подивіться на Гайдамаку на тій світлині: весь вигляд розхристаний, погляд пофігіста, руки в кишенях… А Матвійчук – одне раболєпіє, підлабузницька посмішка, руки по швах… Дали б йому доручення вінценосця написати хвалебну оду на єво честь – Толян состряпал би у сжатиє срокі!

Але разом з тим він завжди говорить на загал – правильно і патріотично. Він розповідає як треба будувати правильну Україну, як і що треба писати, читати і співати…

Це про таких чудовий, але, на жаль, покійний поет із Житомира Вячеслав Шнайдер написав: «Один єврей знайомий був спитав: Іван, как ти всьо ето сочєтаєш..? Дивився я на сонце і мовчав… Єврею, ти мене повік не розгадаєш!». Єврей, може, і не розгадає, а українець українця чує віддаля. А тепер, через Фейсбук, ще й каже йому, хто він є насправді.

Антон Семенчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.