Зі щоденника провінційного читача: Ентоні Бівор «Друга світова війна»… Після школи та університету я не міг читати про війну – вернуло від переситу комуняцькою брехнею. Ентоні Бівор показує війну дуже несподівано для істориків, вирощених у радянських наукових теплицях а-ля Герард Кузнєцов…
Скажімо, комуністи – скрізь комуністи: у Китаї Мао не стільки воював з окупантами-японцями, скільки з китайцями-націоналістами. А свою драп-втечу пафосно видавав за видатний похід. Ну, як і російські 
комуністи… Або, виявляється, 13 разів війська союзників, які висадилися у Нормандії, були атаковані своїми бомбардувальниками. Так званий дружній вогонь. Випадково, звісно, але від того тисячам убитих не легше. Та й, попри голлівудські фільми, вже навіть у 1944 році було біля 20 тисяч дезертирів-американців.
Бівор несподівано показує видатну роль поляків у другій світовій – це і опір, на відміну, скажімо, від Данії, яка воювала… 4 години. І розшифрування німецького коду “Енігми”, що дуже допомогло британцям. Це і героїчні польські льотчики у складі британської армії. І в той же час Захід зрадив Польщу, віддавши її на поталу Сталіну.
Або хто знав, що в Сталінграді комуністи розстріляли своїх 13 тисяч за дезертирство і “пораженческіє настроєнія”? В той же час біля 30 тисяч росіян допомагали німцям.
А ось роль командувачів Маккартура та Мантгомері надто перебільшена завдяки… піару. Скажімо, Маккартур мав у штаті під час війни 50 піарників! А ось Ейзенхауера, як на мене, автор применшує – він у нього якийсь безвольний підтакувач Монті…
Або цікаво дізнатись, що руху опору практично не було в Данії, Нідерландах, Бельгії, Норвегії, а у Франції він з’явився тільки тоді, коли німці стали виловлювати парубків на трудовий фронт…
Книга товста, фактів – море. Раджу.
Василь Чепурний
