Дивує, що спікери на Ютубі не говорять, що у випадку затягування і «замороження» російсько-української війни вона має шанси не вичахнути, а розширитися — стати світовою, і то в найближчому майбутньому і без вступу України в НАТО. Усі бояться стати стороною у війні, усі хочуть стояти у ній одним пальчиком, максимум — ногою. Друга світова була «заморожена» у Ялті.
Хай історики прямо про це напишуть, а не твердять, що добро перемогло зло. Яка ж це була така дивна перемога, якщо зло — сталінізм проголошувалося добром? І це тривало десятиліттями.
Людство приречене з таким розумінням добра. Путіна називають системою. Звичайно, це і є система модифікованого сталінізму, сталінізму, до якого додали православіє, а генсека замінили царем. Холодна війна — це і є заморозка.
Обурює, що й далі ми ідемо все тим же шляхом. Ото ніхто зі світових політиків, зокрема Макрон — не знали і не здогадуються про те, що геноцид росіян проти українського народу тривав завжди, іноді явно, як при Голодоморі, іноді прикрито, як після усунення Шелеста.
В Україні викошувалося усе здорове. Тут завжди було небезпечно — ця теза для Портнікова, який нагнітає страх перед падінням ракети на свою голову. Нинішні українські біженці на Захід, навіть мами з дітьми, що виїхали з Києва, маючи дах над головою, не викликають у мене жодних позитивних емоцій. Так, біженці — це завжди сумно. Наш великий біженець Самчук, який роздавав у Торонто вироки тим українцям, що жили в совку, забував: коли він втікав із німцями, молоді хлопці, що повірили в український націоналізм, підривали себе у бункерах.
Українська ідея — найпривабливіша нині у світі. Українці нині нагадують перших християн. А ті, що втікають і тремтять, не викликають поваги. Так, ідея вимагає жертв. Щасливі ті, хто почуваються до української ідеї причетними, хто жертвує заради української перемоги.
Роксана Харчук
