Мене запросили виступити в Чернігові на курсах з вивчення української мови. Коли я їхав, то дуже сумнівався, що у вихідний день о десятій ранку хтось піде вчити українську мову.
І ось я в бібліотеці імені Володимира Короленка.
Зала заповнивнилася дуже швидко. О десятій ранку всі місця в бібліотеці були зайняті.
Тут збираються переселенці з Криму, Донбасу, люди, які приїхали з інших країн і хочуть одержати українське громадянство. Дякуючи волонтерці Людмилі Зіневич, яка організувала курси, я відкрив для себе перше диво сучасного Чернігова.
Серед слухачів люди з різною мотивацією і мовною підготовкою. Проводять заняття фахівці з досвідом викладання української мови у школах та університетах. Слухаючи одну з викладачок курсів, я почув таку сентенцію: «Не бійтеся помилятися. Не бійтеся говорити. Шлях до хорошої української мови проходить через погану українську мову».
Спостерігаючи за жителями Чернігова, я подумав, що більш флегматичних і врівноважених людей в Україні годі уявити. За характером вони схожі на анекдотичних гарячих естонських хлопців. І ось ця некваплива, здавалося б, інертна міська спільнота за роки незалежності спромоглася на ще два дива.
З 2006 до 2014 року тривало протистояння під Київським і Московським патріархатом за право вести богослужіння в Катерининській церкві, яка є одним із символів міста.
В 2014 році громадські активісти Чернігова заявили прихильникам Московського патріархату: якщо до ранку під стінами церкви не зникнуть їхні намети, то вони будуть спалені. На ранок намети зникли разом із московськими парафіянами.
Ну, а третє диво відбулось у травні минулого року, коли під тиском громадськості пам’ятник Богдану Хмельницькому, споруджений у 1956 році, розвернули спиною до Москви.
Ця подія була перетворена на публічну акцію і набула неабиякого розголосу. Так що за флегматизмом чернігівців, як виявилося, ховається твердий характер.
Володимир Даниленко
