Останні дні останнього осіннього місяця…
Із цих трьох поетів найменше знаю Петра Сороку.
Але знаю, що вони всі троє абсолютно різні. За мокрим вікном їм все інак вчувається і ввижається. Вони, здається, різні навіть за смаками й запахами.
У них, зрештою, і Осінь – різна.
Божа словесна сув’язь на рудому тлі «прошила» кожного, ніби сліпуча блискавка, ніби спалах серед ночі, але… по-своєму…
Осінні — Василь Бабух, Петро Сорока та Сергій Пантюк таки різні геть, але, почитайте лиш, які ОДНАКОВІ своїм великим Божим талантом!
Леонід Ісаченко
***
Довжиться обрію срібний вітраж,
Птиць голоси заозерні.
Дай змалювати цей плинний пейзаж,
Боже, в Твоїй майстерні.
Сепія листя і неба гуаш,
Ліногравюрами стерні,
Мов на долоні, мій Боже, пейзаж
З вікон Твоєї майстерні.
Шепче оголений сад «Отченаш»,
Наче апостол черні,
Був би неповним без нього пейзаж
Навіть з Твоєї майстерні.
Вітер односить за Стікс чи Сиваш
Хмар голоси ефемерні,
Сам на весь світ я малюю пейзаж,
Боже, в Твоїй майстерні.
Бабине літо летить упростяж,
Джмелик заснув на люцерні,
Світло в собі розгортається, аж
Стіни пощезли в майстерні.
Доки мороз не ощирив палаш,
Сніг не розп’явся на терні,
Дай дописати цей палий пейзаж,
Боже, в твоїй майстерні.
Бо як снігами півсвіту задме,
Хуги зневолять химерні,
Сам я засну, чи приспиш ти мене
Аж до весни у майстерні.
Петро Сорока
***
Над роздоллям пливуть хмари,
Віє жовтень холодком.
Пише осінь свою повість
Багряніючим листком.
У полях лоскоче ніздрі
Орачам п’янкий озон.
На папірусі блакиті
Ієрогліфи ворон.
Гублять яблука червоні
У траву старі гаї.
Пише осінь свою повість,
Щоб читали ми її.
Хтось крокує полинами.
Уст торкається озон.
Навівають серцю смуток
Ієрогліфи ворон.
На покриті листям доли
Рвуться із Карпат шторми.
Набувайтеся, бо осінь
Вже тяжіє до зими
Василь Бабух
***
Зоря, мов ланцюгом прип’ятий лев,
Сумує в ураганній коловерті.
Минає все. І падають з дерев
Шматочки золоті моєї смерті…
Минулого гримаса за плечем
Нависла навісним обридлим ігом.
Я пам’ятаю: був колись дощем.
Тепер, напевне, маю стати снігом…
Сергій Пантюк