Останні дні останнього осіннього місяця…
Із цих трьох поетів найменше знаю Петра Сороку.
Але знаю, що вони всі троє абсолютно різні. За мокрим вікном їм все інак вчувається і ввижається. Вони, здається, різні навіть за смаками й запахами.
У них, зрештою, і Осінь – різна.
Колишній хутір Мотронівка недалеко від Борзни на Чернігівщині.
Музей-садиба Пантелеймона Куліша.
Біля квітника в піску копошаться горобці.
У сонній тиші сокоче курка…
Микола Петрович Зрадоножко не вірив у безвіз, але новий біометричний паспорт все ж таки отримав «на всякий случай». Зібравши всі документи та красіво вдягшись у вишиванку, зранку 11-го червня відправився до аеропорту Бориспіль, щоб лічно переконатися у маніпуляціях та обмані. Дочекався своєї черги і простягнув офіцеру прикордонної служби у віконце чистий як сльоза паспорт.
— Куди подорожуєте? – запитав офіцер…
— До Берліна, — відповів Микола Петрович
Чогось… Мимоволі… Згадалося…
Якось сидили-вечеряти у нього вдома, 98-ма хата, на столичній 5-ій Бастіонній. «Скоти, – раптом веде в безвість розкішні очі Михайлова дружина Людмила. – Взяли викинули Саченка (так зазвичай просто, на прізвище називала вона Михайла) з унівеситету, з філології, «за націоналізм». В армію. Потому зумисне закинули – і куди?! – на Китайський кордон…
