Двічі сходив на Книжковий Арсенал.
Народу!!! Більше як ото на караоке було останній раз.
А п’яних — так зовсім нема. Принаймні, вранці. Взагалі я радив би ходити на Арсенал як на гуманітарну терапію. Там — нова Україна. І люди (позитивні, усміхнені, розумні, бадьорі, оптимістичні, вперемішку з життєрадісними фріками). І видання — книги, альбоми (одного тільки «основського» перевидання «Міста» Підмогильного достатньо, щоб покращився настрій).
Потім на вулицю вийшов.
Там тротуарами йшла «стара Україна»…
Якісь жуткі баби вперемішку з попами… Сначала подумав, що бєженци з «однокласніков». Але потім здогадався, що то хресний ход до парламенту…
Баби йшли за попами, і не знали куди вони йдуть.
По-моєму, їм було всьо-равно… Куда попи — туда й ми…
Якась більш продвинута баба оповідала своїй подружці суть перформансу:
— Порошенко хоче вєру запретить!…
– Анцихрист, — сказала подружка без фанатізма, і плюнула на маршрутку…
Далі діалог, вдоль по колоні, отримав продовження, розвиток та деформацію.
— Порошенко хоче Лавру закрить…
— Порошенко лавку закрить хоче…
— Яку лавку?
— Ту, шо з іконами?
— Да…
— Баби, йдіть книжки читать! — хотів я сказать бабам…
Але не сказав…
Баби були налаштовані вороже і не комунікабельно…
Вони суворо та осуждающе дивилися з-під платків очима на цей недосконалий і не нужний світ, і часто та дрібно хрестилися на автомобільну пробку…
Віталій Чепинога
