Жодного недоброго слова чи думки у мене ніколи не було про цю людину. Захоплював його талант іронії. У бесідах і в текстах відчувався велетенський багаж прочитаних книг, який виринав натяком чи фразою, або створеним образом. Він поділився своїми багатствами – записами театральних вистав та аудіокниг, які мав, коли їх було ще небагато в мережі. Чого тільки вартий улюблений з юності «Мартін Іден»…
Під час рідких зустрічей говорили про творчість і обмінювалися компліментами. І обидва нарікали на суєту, яка з’їдає відпущений час…
… Записував його для телепередачі «Прес-скринька» на «Новому Чернігові», у його зоряний 
час – роботі у «Чернігівському полудні» у 1990-х. На жаль, записи не збереглися.
Коли ж я «захворів дзеркальним фотоапаратом», то намагався зберегти миті з усіма, кого шанував. Хотів показати характер людини, бодай зупинити мить…
Один знімок зроблений 28 квітня 2009 року у кабінеті, за робочим столом, у «Гарті», куди я не міг не зазирнути, зайшовши до редакції…
Другий – «Зелена сцена» 1 червня 2012 року. Олег Яновський-Шпак говорить (думаю про театр і творчість) з Андрієм Бакіровим…
Третій – у четвер, 22 травня 2014 року, коли ми під вечір зазирнули журналістською компанією до кафе біля центральної площі. Жартома називав цей знімок “Мисливці після полювання”…
… Ми, з тобою, Олеже, обидва з далекого 1959-го… Мені, начебно, відпущено час пам’ятати тебе і зробити те, що обіцяв…
Владислав Савенок
