Як важливо у цьому житті бути добрим.
Саме так! Нещодавно у нашому селі помер сусід. Він мав проблеми з серцем. Стало погано за кермом… і сусіда не стало.
От ніби ж і не родич, а таке відчуття, що пішла в потойбіччя дуже рідна й дорога людина.
Після смерті мого батька, я завжди на нього розраховувала і завжди була спокійна: коли у мами щось станеться з електрикою, зламається чайник, відпаде дошка від старого паркану, засипле снігом двір чи треба внести до погреба картоплю — сусід тут як тут!
І не тільки мамі було допоможе.
А й в інших сусідських дворах його допомога відчувалася так само весь час. Я не знаю як він встигав і вдома необхідне зробити, і іншим допомогти. Все це було звично й непомітно, поки він був…
Сьогодні почула, що з’явилися маслята.
Думаю, ввечері прийду і зателефоную мамі, щоб сусід, як це було завжди, і для мене грибів назбирав…
Лиш потім думка промайнула, що не буде цієї осені грибів сусідових. Нема тепер кому йти для нас до лісу за грибами.
Він їх з-під землі діставав…
Завжди веселий, кумедний… Завжди додасть настрою. Завжди поділиться останнім. Завжди підтримає і допоможе.
Нині так часто чуєш і читаєш думки сучасних експертів про те, що життя одне, що треба думати про себе, жити одним днем…
Дурня це все!
Жити треба так, щоб лишити щось по собі. І дуже добре, коли лишається неодмінно щось добре.
Мого батька нема вже десять років. А я, коли чую як гарно про нього згадують ті, хто його знав, тішуся, ніби мала дитина, і пишаюся своїм татком, і радію, що мої діти знають, що у них був найкращий у світі дідусь.
Отак само ніколи не забуду, якого гарного нам всім послала доля сусіда. Згадуватиму і дякуватиму за добро!
Тетяна Череп-Пероганич
