Про те, що українська освіта — і шкільна, і вища – нині в нас в глибокій с*аці (перепрошую, у занепаді), думалося мені в Черігівському колегіумі— одному із найстаріших середніх (не вищих!) навчальних закладів в Україні. На кошти Івана Мазепи Колегіум було засновано понад триста років тому, в 1700-му. Убогиє русскіє потім, звісно, змавпували освітню модель цього унікального закладу для всіх духовних семінарій Російської імперії.
Потужний рівень Колегіуму заклав його наставник, Іван Максимович – постать в педагогіці, науці та богослов’ї надпотужна. Досить сказати, що саме Максимович згодом стає засновником потужної школи українських просвітителів в північній Азії, Китаї та Америці.
У Колегіум приймали усіх без виключення – і селянських дітей, і козацьких, і зі знаті, і міщан — аби в дитини була іскра Божа і бажання трудитися. Навчання було платне, але якщо батьки, приміром, селяни, не мали змоги платити за все — допомагали меценати…
Усі предмети викладали на латині, а взагалі було чотири (!) обов’язкові мови, яких студити мали вивчитися: латина, грецька, українська, польська, а також вчили французької, німецької, старослов`янської.
Про те, що Чернігівський Колегіум був флагманом європейської тогочасної освіти, свідчить хоча б той факт, що у ньому викладали вчення Коперніка, яке в ті часи було заборонено до вивчення у Європі як глибоко єретичне. На фото, до речі, оригінальні сторінки з підручника, де розповідалоться про теорію Коперника. Звався той курс «Освітлення небесних тіл».
А ще в Колегіумі студіювали світову історію, географію, математику, геометрію, філософію, а ще – філософію моралі, натурфілософію (думаю, нинішні шкільні вчителі взагалі не зможуть пояснити, чим ці три дисципліни відрізняються), етику, поетику, риторику, логіку, діалектику, звісно, богослов’я…А ну, розкажіть, скільки предметів в сучасній школі вчать (якщо вчать, звісно) наші віслючки?
Зайве казати, що випускники Колегіму ставали рушіями науки Російської імперії, яка традиційно забирала собі найкращі українські мізки, без яких давно би загнулася…
Ну і різки, звісно, біля яких сиджу – був незмінним атрибутом навчання. Взагалі, повертаючись до теми конвертації нашої історії в твори літературні та кінематографічні, історія Колегіуму тягне не на один захопливий серіал чи серію книг для підлітків. Бо історія ця унікальна, неймовірно цікава та повчальна. А в контексті тотальної деградації сучасного освітнього процесу в Україні – ще й помічна. Може, політики наші, котрі й не чули ніколи про Чернігівський Колегіум, глянуть той серіал та про щось та й задумаються. А, може, й ні…
Втім, я тепер дуже хочу прочитати більш-менш притомно написану книгу про цей унікальний шкільний (!) освітній заклад часів козацької України.
Галя Плачинда
