Поки «машиновремєнний» Макарєвич їздить українським «захолустьем», курйозний випадок стався у Псковській області Росії. Там місцевий мешканець написав листа до канцлера Німеччини Ангели Меркель, і попросив, аби вона хоч якось вплинула на «Газпром», щоб той у їхнє село… завіз балони з газом. Чому пише до Меркель? Ну, тому, що Німеччина з «Газпромом» має контакти більш надійні, ніж пересічні псковитяни. Може, німців у «Газпромі» і почують…
Андрій Макаревич має вояж містами західної України. Заїхав до Тернополя (заснований 1540-го), Хмельницького (відомий з 1431-го), Рівного (відоме з 1282 року), Чернівців (відомі з 1370-х років). Оцінив, що там не таке вже й «захолустьє», як він чекав. І глядачі дуже хороші для нього.
Про те, що українська освіта — і шкільна, і вища – нині в нас в глибокій с*аці (перепрошую, у занепаді), думалося мені в Черігівському колегіумі— одному із найстаріших середніх (не вищих!) навчальних закладів в Україні. На кошти Івана Мазепи Колегіум було засновано понад триста років тому, в 1700-му. Убогиє русскіє потім, звісно, змавпували освітню модель цього унікального закладу для всіх духовних семінарій Російської імперії.
Прєзідєнту Зєлєнскому написали красіву картинку: «Набережною гуляють родини з дітками, біля Кия, Щека, Хорива й Либеді фотографуються молодята, у парку дідусь вчить онучку кататися на велосипеді, на терасах кафе люди смакують десертами…». Закінчується опис цієї ідилії словами, що за німецької окупації у 1943-му в Києві усе це було неможливим.
Піховшек – це якийсь капець капецький. Давно вже, років 17 тому він намагався виглядати нормальним, корчило із себе прогресивного. Ну, от як цим людям вдається на людях «фарбуватися» і при тому не відчувати внутрішньо, самому від себе бридкості?! Те саме з отою Н.Влащенко. Така сама «фарбована».
Я ще розумію тих, які після радянської школи більше нічого не прочитали про ту війну. У них в голові закладено радянською пропагандою, що нацизм — це зло, а СРСР — жертва, яка захищалася і перемогла. Попри всі недоліки тієї країни, але жертва є жертвою і вона викликає співчуття. Але ті, хто прочитав того ж Віктора Суворова, або більш академічного німця Іоахима Гофмана? От вони чим пишаються?
