Особисто для мене термін «християнська етика» є засадничо маніпулятивним, щось на кшталт «німецька фізика» чи «єврейська математика», яку активно провадили в Третьому Райху з політичних мотивів, щоб перетягнути на себе ковдру у дискурсах, котрі очевидно належать усьому людству і їх нереально поділити на національності чи конфесії.
Основна аргументація захисників уроків християнської етики в школі спирається на доведення того факту, що без цього діти стануть моральними потворами, і це дуже смішна, подекуди навіть жалюгідна маніпуляція, яка пробує вести нас до твердження, ніби етику придумала церква. Але ми не ведемось, тільки регочемо здалеку.
Бо етика і мораль – це надбання загальноцивілізаційні і їх однаково рівно дотримуються у Тернополі, якомусь в’єтнамському селі чи індійському місті люди культурні та виховані і одинаково не дотримуються недалекі хами.
Церква вже дуже давно не є єдиним носієм гуманістичних цінностей та просвіти і навіть не в топі. Людство розвинуло безліч гнучкіших та ефективніших способів передачі нормальних людських поведінкових патернів, на яких навчені ми всі і успішно ними користуємось. Курс філософії та історії мистецтва буде незмірно кориснішим для школярів, аби зрозуміти основні ідеї гуманізму і чому варто бути нормальним серед людей і які вигоди несе ця поведінкова модель.
Розвиток емпатії та інтелекту – ось два кити, на яких тримається чинна людська мораль. А якщо церква хоче розвивати свій вплив і навчати дітей основам християнства, вивчати біблію, коли і як хреститись під час богослужіння та інші внутрішньорелігійні речі – то хай називають речі своїми іменами, для початку, і роблять це без використання платників податків і через свої інституції.
Благо для них – тих інституцій є чи не на кожній вулиці та у кожному парку.
Володимир Гевко
