Роман «Зодчий із пекла» написали дві чудові українські письменниці Світлана Горбань та Наталія Лапіна. Книжка вийшла ще 2013 року в черкаському видавництві «Вертикаль». До мене потрапила нині, як презент від творчого тандему. Більшість своїх творів пані Світлана та Наталя пишуть у співавторстві, і це у них навіть дуже гарно виходить. Я в тому навіч переконалась, прочитавши (навіть «проковтнувши») цей роман.
Доти творчість цього дуету була мені знайома лише з їхньої короткої прози. Оповідання сестер-письменниць просякнуті романтикою та ніжністю. Але цей роман означений «майже містичний детектив». Тож мала змогу оцінити, як проявив себе талант у зовсім іншому жанрі.
У невеличкому провінційному містечку Барвінківці одна за одною відбуваються дивні і майже містичні події. Епіцентром стає будинок, який ще донедавна був місцевим музеєм і дивним чином перейшов у власність бізнесмена Кирила Ярижського. За переказами цей будинок збудований перед Першою світовою війною за проектом відомого архітектора Владислава Городецького. Документальних підтверджень цьому нема, але почерк і стиль великого зодчого помітно неозброєним оком.
Є й інша версія авторства будинку, який колишній власник маєтку, місцевий поміщик і промисловець Гнат Барвіненко замовив як весільний подарунок для своєї доньки Марії. Тож чи пов’язані загадкові смерті в 
будинку з подіями сторічної давнини? Чи, може, вбивця тільки прикривається містичними збігами, аби водити всіх за носа? У цьому загадковому хитроплетиві намагається розібратися місцевий слідчий Віктор Кінчев. Від його пильного ока та аналітичного розуму важко щось приховати. Хоч підозрюваних — хоч відбавляй.
Може, це дружина Ярижського, молода і амбітна Ольга? А, може, модний київський дизайнер, що опікується реставрацією будинку Валентин Буруковський? Хоча ймовірно вбивцею може бути і управителька маєтку, колишня вчителька Надія Щукіна. А чи випадково аж із Італії прибула до маєтку баронеса Алекса Монтаньоль?
Голова іде обертом від всіх цих загадок.
Мушу сказати, я вже давно не читала такого цікавезного і захопливого містично-детективного сюжету. Але головне, що події сучасності тут переплітаються з історією сторічної давнини. І в цьому якраз особлива родзинка роману.
Владислав Городецький — особлива та досить загадкова постать нашої історії: підданий Російської імперії, поляк за національністю, зодчий, що творив в Україні, а помер в Ірані. Його творіння ще довго дивуватимуть і зачаровуватимуть. А ще вони мають багато нерозгаданих таємниць. І ці таємниці можуть слугувати джерелом натхнення для багатьох поколінь письменників, як це і сталося в романі «Зодчий із пекла».
Сюжетна лінія минулого цікава не тільки постаттю Городецького. На прикладі родини Барвіненків автори змальовують трагічну історію багатьох українських промисловців того часу. Перша світова війна і революція перекреслили все, що надбали покоління таких родин. Хтось з них змушений був шукати прихистку на чужині, хтось загинув від рук революційних невігласів, хтось потрапив до м‘ясорубки енкаведистів, решту загинули вже на фронтах Другої світової. І сьогодні їхні, дивом уцілілі маєтки, які потім слугували і гуртожитками, і адміністративними будівлями, і музеями, є тим болючим нагадуванням: керовані популістами маси можуть в будь-який момент стати реальною загрозою для цивілізованого світу.
Є у романі і зовсім інша складова — любовно-психологічна. Вона присутня як в сюжетах минулого, так і в сучасних подіях. Любов і ревнощі, доброчесність і заздрість, підступність та вірна дружба — ці поняття непідвладні часу і зміні епох.
«Зодчий із пекла» — захопливий і цікавий детектив з присмаком історії. Його назва ефектна і промовиста, та, як на мене, не зовсім точна. Бо людина, про яку йдеться, мала би потрапити до раю. Бо таким великим майстрам має бути уготовано Царство Господнє на віки віків, а їхнє життя стати прикладом професійності, відданості і жертовності.
Мені дуже імпонує, як системно і скрупульозно автори підійшли до створення детективного сюжету. Тут наведені аналітичні таблиці з характеристиками підозрюваних та поверхові плани будинку з усіма деталями та особливостями. Це дозволяє зануритися в атмосферу і створює ефект присутності. Я вже уявляю, яким цікавим та напруженим був би фільм, знятий за цим романом. А фінальна сцена нагадує фільми за творами Анати Крісті, де детектив збирає всіх у бібліотеці маєтку для виголошення результатів свого розслідування та приголомшує наведеними фактами.
Сподіваюсь, колись це стане реальністю і ми побачимо на екранах цей захопливий український детектив з англійським присмаком. Але поки цього не сталося можна просто насолодитися читанням роману Світлани Горбань та Наталі Лапіної.
Галина Новосад
