Культура

«Ціна правди», яку світ не хоче чути

Щойно подивилася фільм про Ґарета Джонса «Ціна правди» і навіть не вийшовши з «Планети кіно» пишу ці нотатки. Дорогі друзі, я не просто вражена, я приголомшена і прибита. Це вражаючий, страшний фільм про нашу страшну правду.

Жодні розповіді, ніякі статті і перекази про голод в Україні 32- 33р.р., не передають всю ту жахливу картину наших страждань. А найстрашніше, що світ просто, холоднокровно відвернувся від нас.

І справа навіть не в цьому нікчемі і збоченцю, Пулітцерівському лауреаті Волтеру Дюранті, який пригрівся на великих грошах СРСР та безсовісно брехав. Справа навіть не в тому, що донині його не позбавили тієї «Пуклєрівської» премії, і він помер у славі та розкошах.

А справа у тому, що світ і нині поводиться приблизно так само, як і тоді….

І тільки Британія та один два наших найближчих сусідів у Європі, сьогодні визнають страшну правду про те, що ми знову стоїмо ОДИН на ОДИН з цими людожерами з обличчям путіна, змагаючись не на життя, а на смерть, за Правду, за Істину, яка, як говорив Гарет Джонс, буває лише ОДНА, єдина для всіх. І він, відважний валлійський журналіст, радник Прем’єр- міністра Ллойда Джорджа, найрозумніший серед усіх своїх колег по навчанню в Кембриджі, поплатився за неї всім: своїм коханням, кар‘єрою і самим життям.

Доземно кланяюся польській режисерці Агнешці Холланд та британцям за цей фільм, за цю жахливу правду, яка вражає до глибини кісток. Вони віддали належне і нам, і великому Гарету, валлійському журналістові, який віддав життя за Україну і за ІСТИНУ. Це і є справжній кодекс журналіста — говорити правду, незважаючи на всі її наслідки….І на це треба мати не лише талант, але й велике серце та подиву гідну відвагу.

Ця страшна правда є надзвичайно актуальною і тепер, «в епоху фейкових новин, альтернативної реальності, корупції в медіа, боягузтва політиків і байдужості людей. Як сказати світові правду, якщо світ не хоче її чути? Це ситуація, з якою ми стикаємося сьогодні практично кожного дня. Тому що мовчання — це отрута, яка труїть душі людей».

Після цього фільму, я навіть втратила дар мови, я просто не могла говорити, мене трясло, наче в пропасниці. Бо я розумію, що знову ми у цьому герці ОДНІ у всьому білому світі, стоїмо перед страшною загрозою, ОДНІ воюємо зі страшним монстром — путінською імперією зла. І зовсім невідомо чим усе це скінчиться…

Але ще одне, мене приголомшило ще більше, ніж сам фільм: у великій залі «Планети кіно», на вечірньому сеансі фільму про страшну трагедію України, який зняли для світу і для нас іноземці, сиділо, може, з 8 людей.

УКРАЇНЦІ, ГРОМАДЯНИ ЦІЄЇ ДЕРЖАВИ — ВИ Є?!!! Я сумніваюся…

Роксоляна Хмара

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.