«Література має вести до релігії, бо інакше не має сенсу. І всі бажають, свідомо чи підсвідомо, Божої Влади на землі! Але не може Царство Боже наступити, якщо людство не буде виконувати Законів цього Царства. Етика та естетика – єдині!»; «Я був язичником, а став християнином, був піснярем, а став казкарем, молільником…»; «Поет може бути бандитом, але не може бути фарисеєм»; «Цікаві поети, які задовольняють всі релігії чи ідеології: Шевченко, Леся Українка… Який секрет?»;
«Якщо ти знайшов підкову на щастя – отже, хтось відкинув копита»; «Якщо не маєш особистого смаку – то одягайся по-модному»; «Основна тема моєї творчості – зрада»;
«За справжньою літературою стоїть щось більше, ніж туга за свободою і любов’ю»; «Молитва може змінити 
світову історію»; «Безмежна комунікація вбиває поезію»; «Римські імператори гинули частіше, ніж гладіатори…»
(Ігор Павлюк. Богоєднання. Записки поета Ігоря Павлюка.
Книга перша. Львів. 2023)
Здивував Ігор Павлюк мене цією книжкою. По-доброму здивував. Він розкриває свою творчу лабораторію. Саме так її треба сприймати і не шукати у ній чогось більшого, попри заявлене. А є тут багато, всякого і ріжного, свого і чужого, але яке окреслює індивідуальний шлях пошуків.
Не все можна прийняти і не зі всім можна погодитися, але у цьому полягає феномен записок, – вони не пишуться для чиєїсь догоди, а відтворюють внутрішні шукання, боріння, суперечності самого автора.
І, як така, ця книжка вартує тисячі книжок про письменницьку майстерність. Бо «нема загадки таланту, є вічна загадка любови» (за Григором Тютюнником)…
Євген Баран
