З часів Богдана Ступки й Анатолія Хостікоєва я уважно споглядаю за столичним (і не лише київським) вертепом. Колись покладав надії на Станіслава Мойсеєва. Скурвився сей Мойсеєв, переїхавши з периферійного Ужгорода до Кийова. Колись мене з п. Станіславом познайомив був Богдан Жолдак.
Літо притьмом біжить до осені зі швидкістю літа. А спогади, буває, теж не відстають. Курені у дитинстві для нас, хлопчаків, були «нашими» і ДОТами. Перших ми з друзями набудували з гілок, сіна, соломи, бадилля стільки, що якби зібрати всі в одному місці, то було б окреме селище. Чи навіть місто. А щодо інших куренів, більш справжніх, які бовваніли у колгоспному саду чи на баштані, то кожен із них був ДОТ. Тобто Дідова Оборонна Точка. Нє, а як іще їх звати? Не бабина ж. Бо сад сторожувати і в куренях куняли тільки діди.
Гарний серпневий сільський базар. Ніхто нічого не купляє, бо у всіх все є. Ходять, хвалять одне одного та самі хваляться. Балакають. Чиста тусовка. Толока.
— От гарна картопля у вас.
— Та гарна, але куди її дівать!
«Література має вести до релігії, бо інакше не має сенсу. І всі бажають, свідомо чи підсвідомо, Божої Влади на землі! Але не може Царство Боже наступити, якщо людство не буде виконувати Законів цього Царства. Етика та естетика – єдині!»; «Я був язичником, а став християнином, був піснярем, а став казкарем, молільником…»; «Поет може бути бандитом, але не може бути фарисеєм»; «Цікаві поети, які задовольняють всі релігії чи ідеології: Шевченко, Леся Українка… Який секрет?»;
Я давно не вірю у випадкості. Особливо під час війни. І особливо, коли гинуть такі люди. Майор Джус був справжнім асом. Тому я не вірю в помилку екіпажу. Саме Андрій Пільщиков керував отою легендарною бригадою, яку українці охрестили Привидом. І за ним давно полювали вороги. Якщо вони могли усунути свого головного вагнерівця, який літав із купою кваліфікованих охоронців, то ще легше — трьох українських льотчиків, один із яких був найкращим, та ще й у свято авіації.
