Культура

Творче безталання Володимира Затуливітра

Напевне, у кожному із нас
дрімає щось від Піфагора:
в одного – лінькуватість,
у другого – талан,
у третього – цитата,
розплямкана юрмистими губами:
мовляв, не треба жар у вогнищі
ворушити
гостряком меча.

Полегшало, здається, людство,
недовантажене талантом,
пам’яттю,
простим щоденним гуманізмом:
Земля кружляє швидше, ніж уміє, –
не встигнеш піднести
сірник до хмизу,
а на душі вже спалахнув
тривожніший, ніж ватра, день.

По дрібці, по сирітській крихті –
хто що, хто як зумів –
ми розхапали Піфагора:
кому дістались лінощі,
кому – талан,
кому – цитата,
розплямкана юрмистими губами:
мовляв, не треба жар у вогнищі
ворушити
гостряком меча.

(Володимир Затуливітер. Зоряна речовина. К. 1985)

За життя Володимир Затуливітер (1944-2003) видав вісім поетичних збірок. Від «Теорії крила» (1973) до «Чорнозему» (1990) пролягло його творче безталання. Ґеніяльний лірик, ніби прочитаний і почутий за життя (Леонід Новиченко писав передмову до другої збірки «Теперішній час», 1977).

Затуливітер не витримав суспільних і соціяльних катаклізмів, завершивши свій земний шлях у січневій холодній хаті в селі на Канівщині, куди його прибило від столичної самотності і бомжування.

Глибоке відчуття світу. Неймовірне вростання в архаїчний український світ ХХ ст. Руйнування цього світу Затуливітер не зміг пережити, хоча все знав і все проговорив:

Минає епоха великих,
надходить година безликих?

Ніби запитував і ніби сам собі не вірив:

Щезають слова,
зостаються лиш букви чорнильні,
та й то якщо третє-десяте
затулити собою встигнеш
як амбразуру…

Володимир Затуливітер встиг захистити своє слово. Нам залишається так мало: відчитати і зрозуміти. Поета.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.