На окупованих територіях росіяни винищують все українське: вбивають людей, палять книжки, відбирають церкви… Наша толерантність до керівництва УПЦ, яке не розірвало звязків з агресором, не засудило Путіна та його криваві злочини, є дедалі небезпечною. З часів Хмельницького ординський варіант православ‘я з Москви став головним інструментом захоплення і деукраїнізації нашої країни.
Напевне, у кожному із нас
дрімає щось від Піфагора:
в одного – лінькуватість,
у другого – талан,
у третього – цитата,
розплямкана юрмистими губами:
мовляв, не треба жар у вогнищі
ворушити
гостряком меча.
Учора прочитав, що українці відкрили «другий фронт». Перший — проти російських агресорів, другий — проти Iлона Маска. Причому «праведна» лють коментаторів, потік образ, приправлених гноївкою, аж заливали монітор. І це мене зовсім не зворушило. Як, власне, нічим не здивував i caм Ілон Маск. Бо коли його з перекуру (а Ілон Маск курить канабіс, хаш, іншу траву і цього не приховує) заносить геть у чужу парафію, я дивлюся на нього як на малу інфантильну дитину, яка із задоволенням пацькається у сусідській брудній калюжі, бо у своїй вже не цікаво.
Зеленський подав заявку до НАТО. Яку жорстоку іронію має історія. Просто таки чорний гумор. Мені ця тема дуже близька, оскільки я ще років 15 тому був співавтором сценарію 10-серійного документального фільму «НАТО: свій чи чужий?». Давайте стисло згадаємо хроніку подій. Спершу покійний нині Євген Марчук, тоді секретар РНБО, ініціював рух до НАТО. Кучма був не проти. Але Кучмі влаштували «Кольчуги» та «справу Ґонґадзе».
До столичного Університету імені Бориса Грінченка без особливих анонсів та реклам навідався прозаїк і поет Сергій Жадан. До студентського вулика з розкладом пар увірвався студеним бадьором, привнесеним з осінньої золотої вулиці. Простора актова зала була запруджена по вінця, не лишилось вільних місць на балконі, викладачі та студенти стояли між рядами, а дехто примостився на підлозі поза залою у коридорі. Це нагадувало чорно-білі кадри мажорної радянської кінохроніки, коли в трудових колективах та багатотисячних наукових установах зустрічали Юрія Гагаріна, котрий, не очікуючи на милість природи і без жодної на то від неї згоди злітав у космос…
