Непоправна втрата для нашої культури і духовності. Не стало Степана Олександровича Ганжі — унікального митця-килимаря, самобутнього поета і Людини з яснозорою душею. Чорним крепом заволокло день. Згасла сяйна нитка, вправлена у рамцю під майбутній килим, – та, що мала пульсувати подільською маминою ружею чи пругом крайнеба, маємом козацького знамена чи соком земної радості…
Давно, коли вперше Степан Олександрович разом зі старшим побратимом, дивовижним поетом і художником Олесем Доріченком з’явилися в нашій оселі, мій тоді ще підліток-син сказав: “Тату, а вони схожі на янголів”.
Відтоді ми їх в нашому родинному колі так і називали поштиво: наші ЯНГОЛИ. Олеся Доріченка не стало 4 роки тому. Степан Ганжа зізнавався: йому наче десницю одтяло. Носив докуку, як хрест. І часто начитував мені телефоном строфу із поезії друга:
Пливуть літа, доба йде за добою,
А що того життя? – мов крапля дощова,
Мов та піщина, що вода змива…
Час нас вкрива печальною габою…
І несамовито, самозречено пірнав у роботу, яку колись його побратим влучно назвав “солодкою неволею творчості”. У чорні київські ночі безсоння, під виття сирен і канонаду в його тісній кімнатці-спальні-майстерні розправляли крила дивотвори-килими. Над Дніпровою сагою. “Вночі тчу, вдень розпускаю… “, “Сьогодні виткав заввишки на цілу долоню…”, “Це буде щось неймовірне!”, “За тиждень чекаю, маю вам показати – я килимом згадав узори нашої подільської скрині – вплелися дивовижно!” І навіть довідавшись 
страшний діагноз, працював з усіх сил: “Маю довершити, бо такого килима ще не було…”
Увірвалася нитка: ні зв’язати, ні заволочити…
Вони знову удвох – там, де ані журби, ні зітхання, але життя безконечне. Вічне, як Мистецтво, як Україна, яку вони любили нелукаво, повносилою любов’ю вірних синів.
Ці світлини тепер на килимі вічності. Остання прижиттєва персональна виставка Степана Ганжі у Музеї Михайла Грушевського і майстер-клас образотворення, який минулого року Степан Олесандрович провів для студентів-журналістів Столичного Грінченкового університету. Степанові Ганжі призначено було Всетворцем уособити Справжність. Українця. Людини. Митця. Шевченкового лауреата.
Доземно вклоняюся Вам, Янголе яснозорий. Дякую за кожну мить земного спілкування з Вами. Пам’ятатиму молитовно, поки мого рясту…
Валерій Ясиновський
