Відразу ж усмішку з’являє це ім’я. Так було завжди, коли ми говорили про живого письменника, актора, друга, товариша, колегу… Сьогодні ця усмішка — сумна, бо його образ буде лише у наших споминах. Його жарти, примружені очі, впізнаваний голос, особливий сміх.
Його світле кохання до дружини Олени і дивовижно тепла батьківська любов до Софійки. Його вміння дружити, підтримати словом, поглядом. Його поезія…
***
Кави чорної горнятко
Без вершків наллю.
Я люблю тебе, гарнятко,
З гіркістю люблю!
Та гірчинка мені добра,
Смак лоскоче й взір,
Бо кохання – то не спроба,
То – наперекір!
Всіх стихій – води й повітря,
І вогню, й ножа.
Часу жаль стирчить на вістрі –
Не про нас межа.
Скільки йде без перетину
Паралельних рік
За лінійку крізь клітинку
Час навпересік.
Нахиляє час без звуку,
Крутить без вогню,
У спіраль зігне науку,
Як життя – брехню.
Нам на двох одне горнятко
Лють і ніжність ллють.
Я люблю тебе, гарнятко,
Бо… люблю!
Вдова Василя Олена Лис привезла з Праги, де він помер, його прах. Поховання урни з прахом Василя Довжика відбудеться в середу 7 серпня на Байковому колумбарії об 11.50 (Байкова, 16). Зустріч об 11.30 біля адміністративного корпусу колумбарія.
Вічна пам’ять Тобі , світлий друже Василю!
Тетяна Фольварочна
