Культура

Тиша горобиної ночі

І знову сьогодні замість грибів «знайшла» вірш.
Я його якось вночі «загубила» — не схотіла вставати серед ночі й писати, та він, однак, не відпустив…

***
Я в тишу входжу, як в глибоку рану —
Сама-саменька на хиткім краю.
І ні до кого закричати: «Мамо!»,
Й немає тих, що руку подають.

Ніч горобина мою тишу бавить,
На цвинтарі розхитує хрести,
Рве память, ніби вовчими зубами,
Щоб вимолити зболене: «Прости».

Дитинну душу дикі гуси вкрали
Й кудись, за синє море понесли.
А їм услід всі блискавиці грали
Й далеко озивалися баси.

Валентина Мастєрова
23.07.2019р. с Красилівка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.