21 липня 1941 року в Кракові помер Богдан Лепкий, видатна постать в українській літературі, сучасник Івана Франка, Василя Стефаника, Марка Черемшини, Осипа Маковея. Учений і педагог, громадський діяч і професор кафедри української літератури в Ягеллонському університеті. Він був членом українських наукових інститутів у Варшаві, Кракові, Берліні, Наукового товариства імені Шевченка у Львові, почесним членом товариства «Просвіта», головою Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка.
Похований у Кракові на Раковецькому кладовищі. У 1972 році на його могилі встановлено барельєф.
У чергові роковини відходу в небесний світ Богдана Лепкого – надзвичайно відданого сина України, талановитого й напрочуд працьовитого – побожно згадаймо цього Велета українського духу.
Звернімось до його поезії, в якій знайдемо відгук на всі явища й події народного життя, зачерпнемо ніжність і чистоту почуттів, наситимось глибокою, непідробною любов’ю до України. А звернувшись до його історичних творів, отримаємо ґрунтовну аналітично-психологічну картину історичних подій в Україні, особливо в епоху Івана Мазепи.
Тоді почуємо, як звертається Великий Українець минулого до нас, сучасних: «Бийте в дзвін, бийте в дзвін на тривогу, щоб збудився малий і великий, щоб до праці метнувся усякий, щоб не було на рятунок пізно, – бийте в дзвін, бийте в дзвін на тривогу! Гать будуйте кріпку і високу, щоб нас море грізне не залляло, щоби ми у багні не застрягли, та щоб внуки дідів не прокляли, що не вміли краю боронити – гать будуйте кріпку і високу!»
Лідія Купчик
