Сказали, що Солженіцин — геній, адже нобеліянт. І ми віримо! Не дай бо заявити, що «Тигролови» Івана Багряного у рази цікавіші і художніші. А «Архипелаг ГУЛАГ» — це зовсім не художньо, це не література взагалі. Сказали, що чорний квадрат Малєвіча — геніально: ходимо, цмокаємо… Хоча то тільки чорний геометричний квадрат нездалого художника, який не зумів намалювати портрет своєї матері (як мені розповідав народний художник Володимир Ємець).
А, скажімо, картина херсонського художника Григорія Зозулі — просто шедевр! Проте про неї не створили 
паблісіті…
А ви ось самі порівняйте!
Написав щойно один оглядач: латиніних-фейгіних-ганапольських слухають\дивляться набагато більше, бо вони цікавіші за українських. Ой-вей! А як же порівняти їх, скажімо, з Оксаною Забужко, Ларисою Івшиною, Мирославом Мариновичем, Андрієм Кокотюхою, Олександром Палієм, Павлом Подобєдом, Ростиславом Мартинюком, Тарасом Компаніченком (список можна продовжити), якщо їх не показують?
Невже беззмістовне торохтіння Ганапольського чи екання- бекання Кісєльова цікавіші для українців за автоматно- прицільні думки-порівняння Оксани Забужко? Чи філософські роздуми Ігоря Козловського можуть зрівнятися з прогнозами Фєйгіна?
Тож не треба ля-ля!
Вириваймося зі стереотипів, накинутих імперією, як виривався наш старчик Григорій Савич, що вчора поминали!
Василь Чепурний
