Культура

У «веселому бараці» націй

Розповідав якось Рауль Чілачава, наш чудовий, неперевершений грузин. Коли він був Послом України в Латвії, навідувався й до Литви. У справах державних, але не забував і про літературні.

Тож спілкуючись з одним із литовських перекладачів, колишнім в’язнем ГУЛАГу, здивувався, що той доволі вільно розмовляє українською. «А що ви хочете, — сказав литовець, — це була державна мова ГУЛАГу».

А я згадав 1971-й.
Їду в потязі Рига-Лієпая. Сусід – білорус. Завелась балачка. Для жвавішого її перебігу взяли у провідниці знамените ризьке пиво, здається, ще щось… Словом, десь на півдорозі зринула «Червона рута». Почав співати я, білорус підтримав.

Співали тихенько – пізно вже було, та й у вагоні ж… Але вже на першому куплеті підійшли й приєдналися ближчі сусіди, далі – більше, більше… За пару хвилин уже співав на повний голос весь вагон!

Пісні Володимира Івасюка були не лише українськими, це був своєрідний гімн всіх ув’язнених у «веселому бараці» націй.

Василь Портяк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.