Спершу мені стало дуже сумно, коли прочитав, як і всі, кого це цікавить, про Валерія Шевчука… Видатний письменник у дуже поважному віці, що має деменцію, і родина помістила якого в будинок престарілих. Сім’я оголосила збір коштів на його лікування, але втрата пам’яті не лікується… Потім, коли прочитав лемент дочки — засумнівався в її правоті. А вона, нагадаю, звинувачує своїх сестру та матір в нечулості.
Та потім подумав: але ж дружина Шевчука теж приблизно такого віку та й дочка має за 60 — хіба ці дві немолоді і невідомо чи здорові жінки можуть забезпечити належний догляд престарілому чоловіку? Чи не краще бути йому дійсно в закладі, де і медичний, і санітарний догляд будуть на рівні?!
Тож не спішімо засуджувати!
Краще подумаймо: а чому жоден університет не подав кандидатуру Валерія Шевчука на Нобелівську премію?! Адже його “Дім на горі”, “У пащу дракона”, “Три листки за вікном”, “Юнаки з огненної печі” і не тільки цілком є загальновартісними творами. Отут тема для суспільної розмови, а не влізання у сімейні стосунки з вивалюванням їх на голови фейсбучних читачів. Зрештою, читаймо класика!
Василь Чепурний
