Культура

Вареники з вишнями – як дівка з секретом

Все залежить від ставлення. Можна єхидно кепкувати, можна поблажливо підсміюватись, можна зневажати, а то й геть не помічати серед дрімучих ілюзїй власної величі. А я не буду придурюватись і чесно скажу, що люблю вареники з вишнями.

І навіть розкажу за що. І ніякої мені плати не треба, хіба що може колись купите мій тритомник, але й те мені вже буде байдуже.

Вареники з вишнями – це така коротка, але палка епоха в календарному році, коли в один час на одному столі з’являються свіжісінькі огірки (можна й малосольні), свіжісінький, щойно викачаний пахучий мед і, звісно, вареники з вишнями. Сметана на такому столі теж не зайва.

Один мій кум (було коли я ще числився християнином) казав, що вареники з вишнями – це як гарна дівка з секретом: ніколи не знаєш, що тебе чекає, щось беззахисно-ніжно-солодко-червоне всередині пухкої білої розкоші чи кислючі ягоди з підступними кісточками – як не побережешся, то й зуби повилітають.

Це я до того, що вареники з вишнями треба вміти їсти. Зверхнє ставлення до такого вареника може за секунду матеріалізуватися ніжними червоними патьоками смачного вишневого соку по вашій щойно випрасуваній вишиванці (негайно крутого окропу, бо залишиться вам вишиванка тільки до свиней).

Але ви ніколи не навчитеся їсти вареники, якщо вас зовсім не хвилює їх приготування. Якщо ви не розумієте мудрости й величі баби Тетяни, коли вона вкотре вже повторює: «Моє діло — вареники», якщо змушуєте її копати картоплю й тягати дрова, то ви не тільки не отримаєте високоякісних вареників, але так ніколи і не вкурите, що то воно — справжній вареник.

Бо вареники потребують, щоби в них усю душу вклали. Бабі Тетяні потрібен час, щоб приготувати правильне тісто, розкачати його до правильної товщини, вибрати з того листа кухликом правильного діаметру максимальну кількість кружечків, перебрати вишні (на спецзамовлення – видалити з них усі кісточки), додати (або не додавати) до вишень правильну кількість цукру, покласти на кожний кружечок правильну кількість вишень… і тут ворожіння ще тільки починається, бо переварений вареник – така сама ганьба й марнування продуктів, як і недоварений.

Витримати всі тонкощі цієї технології неможливо, коли болять натомлені ноги, а в загороді репетує недоєна коза.

Вареники, як і всяке мистецтво, потребують дозвілля. І то діло й честь господаря — забезпечити (ну, хоча б у вихідний день) дозвілля бабі Тетяні. Ніякого дозвілля насправді баба Тетяна не знає й не розуміє, але це буде їй нагода не просто сотворити вареники, а вкласти в них душу.

І коли це диво національної кулінарії наповнить макітру й запарує на столі, прийде час і господарю вкласти душу в прекрасне. Не можна їсти вареники поспіхом чи в коротких паузах між довгими балачками. Свідомість має бути зосереджена на тому, що стоїть на столі.

Обов’язковими до вареників з вишнями є свіжий мед і сметана. Не для ситости, а для вибору. Сама необхідність вибору допомагає сконцентрувати увагу на суттєвому й трохи забути про місцеві вибори й про сусідських курей.

От нарешті ви надкусили ріжок вареника, так що видно перші вишні. Отуди, до вишень, треба налити ложечку меду. Найліпше – скільки влізе, а затим увесь той залишок вареника доправити в рот.

Бувають вареники надто великі, то на такий випадок потрібно володіти певною майстерністю й подолати вареника в кілька прийомів, не забризкавши вишневим соком себе й сусідку. Це нелегко, але почесно.

Якщо вишні у варенику вже з цукром (деякі жінки цим зловживають), це не страшно. Замість меду дасте собі ради сметаною, вона нейтралізує солодку агресію й додає свого смаку.

Важливу специфіку мають вареники з вишнями, з котрих не вибрали кісточки. По правді, вони набагато смачніші, ніж без кісточок. Але ж до всіх засторог тут додається ще одна: не поламати зуби. Ну, то на те й потрібно вкладати всю душу в поїдання вареників. І краще вже бути напоготові, ніж розслабитись і все ж таки наскочити зубами на ту єдину кісточку, яка чомусь опинилася серед очищених вишень («і як вона туди потрапила, я ж наче так чисто все перебрала…»).

Зрештою, це діло смаку.
От Карпо шукав жінку, щоб «серце з перцем», а Лаврін мріяв про лагідну. Воно врешті все на одне виходить, але любов є любов. Ну, то приблизно так воно і з варениками.

Зовсім не шкодить до вареників чарка горілки, а ще краще наливки. Але ДО вареників, а не після. І небагато.

Василь Триліс

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.