Суспільство

Тамара і турецький чай

Жила у Жашкові Тамара. Сурйозна така женщіна і вообщє пальці в рот не клади. Працювала в бугалтерії пів-життя і нарешті вийшла на рівень, коли діти живуть окремо, хати їм звела, ремонти поробила, вдома все тоже — повна чаша.

Вопщім — час пожить для себе.
І вирішила махнуть в Турцію. Сама. Шоб вже відпочить — так відпочить!

Ну, рішила і рішила. Уперед.
Поїхала в Кемер. Все склалося якнайкращ — море, сонце, всі діла. І вже в останній день пішла пошукать подарунки своїм. І вирішила, шо в цих магазинах, шо при готелях — то всьо туфта, дурять тільки, тож завіялася аж в якесь село на базар настоящій. А там, конєшно, шо хочеш. Но всі балакають по-турецьки.

Ходила-ходила, знайшла чаю харошого. Чорний, зі шкурками ще апельсиновими і квітками якимись. Ну, і каже, тіпа, давайте мені три пакунки. І далі шось там ще дивилася, а турок пакував. Ну, і каже ціну, а Тамара ж турецькою не бум-бум. Каже, тіпа, кажи в євро. Той шось на пальцях, тіпа дванадцять. Вона дала двадцятку, той їй здачу дає мідяками, а Тамара вирішила глянуть у пакети.

А там шось зовсім не таке красіве як на вітрині. Квітки якісь трухлі, шкурки апельсинові дрібні, вопщім «не то пальто».

Кинула назад на прилавок пакети, давай, мол, назад гроші! Турки шось верещать, белькочуть по своєму! Но у Тамари голос зичний, давай, мол, гроші, бо поліцію покличу.

Вопщім підняла рівень звуку на базарі такий, шо вийшов хтось зі старших, віддав двадцятку. Тамара горда собою, що не дала себе надурити, пошкандибала в готель. Ще малий від продавця шось біг за нею і кричав: «євро», «євро», доки не відігнала геть.

Прийшла в готель, давай на пляж збираться, гроші в сейф ховать, аж глядь, а в гаманці крім двадцятки ще й монетами вісім євро. Решта, шо їй продавець дав, а вона забула віддати. Ото ж, мабуть, турченя і бігло за нею.

Вопщім плюнула Тамара на пляж, пішла на рецепцію, мовляв, юзгюнум, я ваші єври ненарошно похітіла…

А родичі довго з цієї історії сміялися. Як чай сядуть пить, так і згадують, як вона на вісім євро ледь не збагатилася.

Руслан Горовий

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.