О 6.40 ранку, у Фастові, зупинилось серце ВАСИЛЯ ПОРТЯКА (31.03.1952 — 2.03.2019) — письменника, кіносценариста.
Він народився в краях легендарних, у Карпатах, в гуцульському селі Кривопілля, поруч Верховини (Жаб’є), де Михайлу Коцюбинському колись нафантазувались «Тіні забутих предків», які через півстоліття перелились в екранну чашу фільму С. Параджанова.
Звідтам, мабуть, і Василеве прагнення працювати в кіно — бо ж зродився у лоні великого українського міфа, літературного й кінематографічного. Отак література й кіно стали двома його підоймами, що здіймали душу до вершин творчого осягнення України та світу.
За сценаріями ВАСИЛЯ ПОРТЯКА поставлено чимало відомих фільмів: «Меланхолійний вальс», «Нам дзвони не грали, коли ми вмирали», «Вишневі ночі», «Білий пудель», «Чия правда, чия кривда», «Нескорений», «Атентат. Осіннє вбивство в Мюнхені», «Залізна сотня»…
Василь Портяк умів побачити в історії, великій історії серце, велике серце людини — її ніжність, її гнів, її розпуку. Його герої — це не функції держави чи суспільства, не гвинтики історичного процесу. Вони прекрасні у своєму прагненні відчувати світ, будувати світ на основах моралі, отого стрижня, який сидить в людині і який нікому й нічому не вдасться притлумити чи понищити. Принаймні поки є література, мистецтво…
А от серце самого ВАСИЛЯ ПОРТЯКА не витримало і зупинилось. Кажуть, той, хто помирає уранці, не нажився на от сьому білому прекрасному світі. Що ж, тепер душі Василевій ладнатися в інших сферах… Зродженому в горах то не є чимось незвичним.
Царство Небесне Вам, Василю!
Царствуйте! Сценаристи і там потрібні — без драматургів цей і той світи давно би стали гіршими.
Сергій Тримбач
