Подивилася відео «Шалених авторок» про 10 найкращих українських романів. Якщо вже Юрій Косач і Юрій Яновський не потрапили до 10, то я не знаю, що сказати про цей рейтинг. Не потрапив до рейтингу наш перший історичний роман — “Чорна рада” Куліша, не потрапив перший український роман про інтелігенцію “Хмари” Нечуя-Левицького.
Пані Агеєва вирішила, що Підмогильний переписав “Хмари” у своєму романі “Місто”, хоча насправді він продовжив “Хмари” Нечуя — показав Київ і українську інтелігенцію у часи переможного соцреалізму. Адже Радченко — соцреаліст на відміну від громадівця Радюка. Ясно, що без “Хмар” не було б і “Міста”. Винниченко попри увесь свій психологізм у “Записках Кирпатого Мефістофеля” пішов гуляти і лісом, і полем.
Я шокована самовпевненістю, веселим тоном літературознавців, які говорять про романи так, наче це пиріжки чи зубна паста. Гомосексуальні й гендерні мотиви одразу виносять романи на перше місце. Так нас же тривалий час переконували, що тематика взагалі не має значення. Головне, як написано твір.
Усі 3 твори Домонтовича увійшли до 10 найкращих романів. І навіть повість Кобилянської “Царівна”, що романом не є, теж до 10 увійшла. Дуже дивно, що “Драбина” Кузнєцової у цім списку не опинилася.
Халтурний список. Але всі посміхаються. Добре, коли людям весело. Українське літературознавство вже давно треба викреслити з розряду наукових дисциплін. Бідний український літературний канон.
Роксана Харчук
P.S.
Ніколи не розумів сенсу у «100 найкращих фільмів», «10 найвідоміших романів», «20 найкращих картин» і т.д. і т.п. з різноманітними преміями і конкурсами краси включно.
Усе це виглядає спробою маніпулювати мною, впливати на мою думку і, у кінцевому підсумку, на мої вчинки.
Але якщо перегони пацюків когось тішать – нехай собі бігають.
Віталій Писанський
