В Чернігові назріла необхідність перейменувати обласну наукову бібліотеку, змінити ім’я російського письменника Короленка на інше — українське, яке заслуговувало би такого пошанування. Давно ведуться дискусії серед громадськості. І це необхідно було зробити давно! Проте, через розбіжності думок щодо кандидатури, добра справа загальмувалася. Однак сьогодні, коли йде війна, це питання стало ще більш актуальним. І його терміново треба вирішувати.
Стало відомо, нещодавно за дорученням Департаменту культури і туризму, національностей та релігії, обласна наукова універсальна бібліотека ім. Короленка розпочала процес перейменування. На зборах колектив працівників бібліотеки одностайно ухвалив рішення відмовитися від імені Короленка, і виступив з пропозицією присвоїти бібліотеці ім’я нашого земляка Леоніда Глібова.
Я підтримую таке рішення. І хочу пояснити чому саме (для тих, хто, можливо, має іншу думку).
Видатний поет-байкар, громадський діяч — є першим байкарем-класиком нової української літератури. Все його свідоме життя, творча праця, громадська діяльність пов’язані з Черніговом і Чернігівщиною. Поет приїхав сюди у 1858 році, прожив тут 35 років, сумлінно працюючи на ниві української культури. Помер 1893 року, і похований в Чернігові на Болдиній горі, де йому споруджено пам’ятник.
Працював у Чернігівській чоловічій гімназії вчителем, де гаряче відстоював прогресивні педагогічні методи. У 1861 році став видавцем і редактором газети «Черниговский весник». На її сторінках подавав соціально гострі, спрямовані проти місцевих урядовців матеріали, захищав простих людей. Мав таємні зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля». Навколо його родини гуртувалася чернігівська інтелігенція. В цей час у місті вирувало потужне літературне життя. Тут бував Пантелеймон Куліш і інші видатні діячі.
У нашому місті Леонід Глібов написав знамениту пісню «Журба» («Стоїть гора високая…»), яка стала народною, її знає і співає залюбки кожний українець в Україні і далеко за її межами. Він прославив наш край, тож заслуговує на більшу пошану.
У 2002 році Літературна спілка «Чернігів» та журнал «Літературний Чернігів», на пошанування земляка, великого українця, заснували літературно-мистецьку премію ім. Леоніда Глібова. Відтоді, ось уже 20 років вона вручається в стінах обласної бібліотеки. За ці роки бібліотека, по суті, не офіційно, стала носити його ім’я. Він до речі, був серед тих кількох десятків громадських діячів, які турбувалися про заснування цієї бібліотеки, яка нині є обласною.
Отже, обласній, науковій, універсальній бібліотеці має буди присвоєно ім’я видатного поета-байкаря, громадського діяча Леоніда Глібова. І це буде справедливо.
P.S.
Ці нотатки, оприлюднені у Фейсбук, спричинилися до великої кількості емоційних коментарів. Думки розділилися: чи ім’я видатного поета-байкаря гідне такого пошанування? Тому дещо додам.
В коментарях часто згадується ще одне ім’я — педагога Софії Русової. Те, що ця жінка, не маючи жодної краплі української крові, все життя працювала на теренах української культури, є похвальним. Це гідна постать, яка заслуговує також на її вшанування у нашому місті.
Але…
Ставити питання, хто більший патріот і націоналіст — Глібов чи Русова, і в цьому сенсі вирішувати, чиє ім’я має носити бібліотека, — є просто абсурдним. Також вішати ярлики «не патріотів», «ворогів українства», прихильників «русского міра» на тих, хто підтримує кандидатуру Л. Глібова — або маніпуляції, нездорові амбіції або необізнаність з життям і творчістю видатного байкаря.
Одна тільки пісня «Стоїть гора високая…», яку написав Леонід Глібов, і яка стала народною, говорить про те, що він безмежно любив Батьківщину, свій рідний край — Чернігівщину.
Так на початку 1861 року Леонід Глібов стає видавцем і редактором газети «Черниговский листок». Лише велика любов до України підштовхнула його до такої клопітливої справи. Ця виснажлива робота стала його журналістським подвигом. Не зважаючи на всі перешкоди (фінансова скрута, переслідування та заборони московської влади), до участі в газеті та співпраці йому вдалося залучити П. Куліша, О. Кониського, П. Кузьменка, М. Номиса, О Лазаревського, М. Вербицького, П Чубинського, О. Марковича,С. Носа та багато інших діячів. Вони друкували на сторінках «Черниговского листка» українську наукову публіцистику, історичні розвідки, художні твори, етнографічні та фольклорні матеріали, народні пісні та казки. Тижневик будив застояне болото провінції, виносив на суд громадськості важливі проблеми суспільного життя. Згодом газета була заборонена, а Л.Глібов зазнав переслідувань.
То якою мірою можна виміряти силу патріотизму, глибину національного усвідомлення у Глібова і Русової?… А в кожному з нас?
І насамкінець, вважаю, що саме бібліотека повинна носити ім’я письменника, літератора, який є творцем художніх текстів, а іменем науковця, освітянина, педагога можна називати інші заклади у нашому місті.
Михась Ткач
