Вредний характер — так сучасники казали про Бориса Грінченка. Он, Євген Чикаленко навіть взагалі пропонував його поселити на безлюдний острів, але дати можливість працювати…
Бо що-що, а його працьовитість вражала: один тільки «Словарь української мови» у чотирьох томах чого вартий!
А ще ж — співзасновник таємничого досьогодні «Братства тарасівців», «Просвіти», автор художніх книг, видавець грандіозний — у чернігівській земській друкарні він видав близько 250 назв книг. Різних — від нарису його дружини про Авраама Лінкольна до санітарних та сільськогосподарських порад.
Вредний характер, думаю, тому запорука. Бо невредні — ніякі. Як полова від зерна. Хоча полова хоч на запарку худобі годиться, а безвредні так життя ото й проживають, як стеаринова свічка прогорить …
У Чернігові є маленька вуличка Грінченка — хат менше десятка. Комуністи знали як запхати українських діячів у зацюпринки всякі… Хоча Довженко і Тичина наче й толерувалися комуністичною партією, але їх вулиці так поназивали, що мало який чернігівець і скаже де вони.
Пам’ятників, до речі, також ні Тичині, ні Довженку не поставили. Що вже казати про Грінченка?!
А що вредний характер — то ось він і в його вірші
ЗЕМЛЯКАМ,
що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн
Ще не вмерла Україна,
Але може вмерти:
Ви самі її, ледачі,
Ведете до смерти!
Не хваліться,
що живе ще
Наша воля й слава:
Зрада їх давно стоптала,
Продала, лукава.
Ваші предки торгували
Людськими правами,
Їх продавши, породили
Нас на світ рабами.
Не пишайтеся ж у співах
Ви козацьким родом:
Ви раби, хоча й пани ви
Над своїм народом.
Україна вам не мати,
Є вам інша пані,
Зрадних прадідів нікчемних
Правнуки погані!
Тільки той достойний щастя,
Хто боровсь за його,
Ви ж давно покірні слуги
Ледарства гидкого.
Ви ж давно не люди — трупи
Без життя і сили,
Ваше місце — кладовище,
Яма та могили.
Як живі покинуть мертвих,
Щоб з живими стати,
«Ще не вмерла Україна»
Будемо співати.
Як живі покинуть мертвих,
Прийде та година,
Що ділами, не словами
Оживе Вкраїна.
Василь Чепурний
