«Не вмирайте, Чумаки!» —
побажав хлопцям Василь Герасимович Триліс. Сказав і щиро, і з іронією, як уміє лише він. І раптом стало страшнувато. Ні-ні, живіть, «Чумаки»!
Бо хто ми без вашої пісні?
Для нас – це сіль, щоб життя не було пісним. Для України – це збройна сила в умовах гібридної війни! Ви – наше буття!
Вже 30 років з вами і «чорна хмара наступає», і «чумак воза завертає», і «гай, гай, зелен розмай», і «річка Дунай», і «не стелиться хрещатий барвінок», і «стає зоря над Почаєвом».
30 років, ви ходите за Трилісовою валкою, а ми – за вами. Як побачимо чумацьке багаття – кидаємо все на світі і біжимо на цей чистий вогонь. Він зігріває, опритомнює, дає силу і мудрість.
Василь Герасимович вважає, що народна пісня – це національне Святе письмо. І ніхто йому ще не зміг заперечити. Та й не наважиться. Бо у народного чумака України аргументи «залізні». Тому краще – слухати і вчитися «як треба».
А щоб опанувати правду народної пісні, знаєте, скільки пудів солі доведеться з’їсти? Якщо навіть по одному пуду в рік, то за 30 літ з’їли «Чумаки» майже півтонни! Недарма, московити кажуть, що сіль у київських магазинах пропала.
То її «Чумаки» їдять!
Ради української народної пісні вони ще тонну готові з’їсти. Не страшно. Навезуть з нашого Криму, будьте певні! А з тою сіллю скільки пісень назбирано по крупинці? Десь з півтисячі. А скільки людей перейшло через гурт? Дві-три сотні! І полягло хлопців немало, слава і світла наша пам’ять чумацькій чоті!
1993 року народний чоловічий хор «Чумаки» виборов І місце серед чоловічих хорів України на пісенному конкурсі імені Миколи Леонтовича. Для Триліса досі загадка, як вижив цей гурт, який «не обіцяв нічого доброго». Як він сам наблизився до того чумацького багаття – теж таїна. А, може, воно й добре, що є на світі ці нерозгадані загадки буття? Бо в простеньких піснях все зрозуміло. А тут глибочезний зоряний колодязь, з яким ми повноцінні, багаті і просто – Україна!
Якби українська народна пісня співала сама себе, то співала б саме так, як співає гурт «Рідна пісня». Співала б, як чумацькі сестри – Оксана Гордієць, Валентина Орел, Катерина Левенко – три прекрасноголосі, шляхетні, вродливі жінки. Вони в усьому справжні. Бо ж хто вчитель? «Дівчата, не викаблучуйтеся», – сказав один раз в житті Василь Герасимович. І, може й не до них звертався. Але ця настанова на все життя.
«Дівчата – ах, які ж ви молодці! Ох, і молодці! Ах, звучите». І ця похвала від художнього керівника гріє, як чумацьке багаття. Заслужили! Жіночий народний гурт «Рідна пісня», лауреат літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди, лауреат пісенного конкурсу імені Порфирія Демуцького – об’їхав з піснею лише пів світу. А хоче об’їхати весь! Дай, Боже. А, тим часом, дівчата сердечно привітали братів-чумаків, подякували за дружбу, чумакування, подарували розкішні народні пісні і заспівали «Многая літа!»
Триліс не старіє!
Він вважає, що після 80-и життя прецікаве і прекрасне. Він саджає у себе на садибі дуби і хоче подивитися, чи родитимуть вони жолудів у свої сто років.
Знає Василь Герасимович ще одну мудрість: народний чумак України має гідно передати традицію головування, що він і продемонстрував. Церемонія передачі влади була безкровною і просто зворушливою!
«Повірте, без жодного жалю передаю цю булаву і чумацький батіг випускнику Київської музичної академії Оресту Шинкаруку», – щиро сказав Василь Герасимович. От би цей приклад очільникам України, для яких посада – кінець світу! От би послухати їм чумацьку пісню. На щастя, чумацька пісні в неволі не звучить. Вона твориться не з примусу, а з потреби співати!
І ювілейний вечір, присвячений 30-літтю народного чоловічого хору «Чумаки» став насущною потребою – співати і слухати. І дякувати за цей Божий бонус! Слухати Героя України народного артиста Анатолія Паламаренка. Здається, що «Ярмарок» Остап Вишня написав саме для Анатолія Несторовича. Ну, хто ще прочитає так, як цей лицар слова!
А час летів зі швидкістю несамовитої євробляхи. І так ми його заощаджували, що й зайвого слова не сказали, куплета зайвого не проспівали. Чумаки з часом не змагалися, а працювали на випередження! Неквапна чумацька валка наповнила вечір такими ключовими посилами мудрості, сутності, справжнього свята, що й завтра і післязавтра працюватиме він на Україну. Просто, потрібна критична маса людей, які зрозуміють, що «мир силою не втримаєш, його можна досягти тільки порозумінням»! І чумацька пісня тут – і медіаторка і миротвориця.
Ради неї перелетів океан Святослав Стус, соліст гурту, один з найперших його співаків, який давно мешкає у США. Він знову відчув себе у рідному чумацькому колі своїм, ніби й не відходив від багаття. І заспівав, як колись – прекрасно і натхненно! Одержимі люди!
Ради свята напекла смачнючих пиріжків з капустою письменниця Тетяна Лемешко, дружина вірного чумака Сергія Лакизи (за сумісництвом доктора хімічних наук) і присмачила їх поетичними рядками. Привітав «Чумаків» Василь Іванович Кушерець, голова правління Товариства «Знання», яке реально підтримує гурт. А скільки б хлопці могли наспівати, якби щедрих людей було більше!
Я б мала спитати пана Василя, чи всі свої статки, нажиті за гонорари, він задекларував. Знаю, що він скаже: «Пані Галю, ми співаємо не за гроші, не за славу. Ми співаємо бо не можемо не співати!»
Мала б спитати Василя Герасимовича, чи довго пан Василь співатиме? Скаже: «Скільки житиму, стільки й співатиму. Це, як дихати». Для цих людей пісня визначає смисл і якість життя. Це простір їхньої Свободи. Це їхня і наша Україна. І безсмертя. І зустріч, що у Катеринин день сотворилася – безсмертна. І якщо згадуватимемо найщасливіші зустрічі в нашому житті, то неодмінно згадаємо й цю.
Галина Дацюк
Світлини Олександри ГОРДІЄЦЬ
