Наші писателі, особливо ті, які зорієнтовані на західну кон’юнктуру, як засіб захисту від критики у свій бік, використовують аргумент відзначення їх европейськими літературними преміями.
Згадався мені тут «бородатий» анекдот про еврея.
Перепливає річку еврей, а на березі стоїть співвітчизник:
— Ти чого сюди приплив?
— Та на тому березі евреїв б’ють.
— Ха, я по паспорту рускій.
— Так б’ють не по паспорту, а по морді…
Се я до того, що письменник, поки живий, оцінюється не за преміями, а за художніми творами. Іншої оцінки нема і не може бути…
Євген Баран
Нехай ти і “семи пядей во лбу”, і всі навколо тебе знають, що ти чогось вартий… Але – мовчазлива змова. То страшна річ. Ти чимось комусь не подобаєшся – зростом, зовнішністю, власною незалежністю? Ти НЕ НАШ. Немає значення, що ти вклався – самотужки – і видав – професійно – кілька книжок. Оскільки це – твоє покликання… Ні, знайдеться за твоєю спиною і краля – із солоденькими віршиками “про кохання”, і невиразний “дружбан” чийсь… І лише прості читачі, не-за-ан-га-жо-ва-ні, щиро казатимуть тобі ПРАВДУ