Просто в голові не міститься брехливість деяких інтелігентів, особливо російських, що, ясна річ, сидять у Лондоні, а не в Москві. Послухала нещодавно розмову з російським економістом Мовчаном, який твердить, що в Росії більша економічна стійкість, ніж в України із союзниками. Він правильно зауважує, що мета Путіна — відновлення кордонів СССР, але далі висловлює думки, що просто шокують: Росія захопить Казахстан…
Як вона його захопить, якщо не може захопити Україну? Відкриє другий фронт? А вже про Бродського, з яким себе порівняв, просто слів нема… Бродський, на його думку, точно був би нині проти війни Росії в Україні, його вірш «На незалежність України» — помилка. Так чомусь системною є ця помилка в рос. літературних класиків. Не тільки Бродський проколовся на українському питанні, а й Солженіцин, а ще раніше Булгаков. Я вже мовчу про одіозного Распутіна.
Я до рос. дисидентів маю одне питання: чому зазвичай (винятків мало: Нємцов, Новодворська і ще декілька) вони опинялися не в Гулагові, а на Заході? Чому їх не розстрілювали в Сандормоху — цих дєятєлєй пєра? Замість того, щоб чесно визнати, що всі вони створювали літературу і культуру на експорт, культуру, що з русскім чєловєком і общєством, взагалі має мало спільного, починається товчіння теми окремих помилок.
Чому нині мистецтво втратило будь-яку вагу? А тому, що це мистецтво говорить про неіснуючі речі, воно із реальним життям взагалі ніяк не корелює. Це такий рух: свій до свого по своє. І ці люди ще комусь щось говорять про національну самокритику. Та хай на себе подивляться і зрозуміють свій жалюгідний стан: фестивалі, статуетки і бла-бла-бла.
Роксана Харчук
