Культура

Вуйку Дезьо – десять років!

Спогади підказують мені, що саме такої осінньої пори десять років тому на світ Божий з’явилася книга «Так говорив вуйко Дезьо». Тож, у нас у родині – ювілей! Коли люди говорять, що є книги, які здатні змінити долю людини, то мене переконувати в цьому не потрібно. Ця книга не просто змінила мене, вона стала моїм новим життям, хоча зараз здається, що вуйко Дезьо був зі мною завжди.

Книжку я ніяк не задумував.
У 2008 році була світова криза. Вона прийшла і в Україну. Спочатку у мене виходили окремі аналітичні матеріали, які друкувались на сторінках «Української правди». Та що більше я заглиблювався в тему, то більше розумів, що ця криза не економічна – це криза розпаду морального світу.

Як наслідок, на сторінках «Української правди. Життя» з’явилася серія оповідань про такого собі мудрого чоловіка з перевалу Німчич (Вижниця, Виженка, Чернівці – місце дії оповідань). В діалогах вуйко Дезьо порушує питання кризи, глобалізації, культури, історії, віри, кохання, побуту і т.д. Ці оповідання, ці сюжети почали, власне, жити самостійно.

Основним мотивом моїх публікацій тоді було одне: нагадати людям, що у світі є добрі слова і добрі справи, і для самої людини конче необхідно ці слова говорити, а справи робити. Тож, випадало на те, що й самому мені потрібно зібрати докупи добрі слова та зробити добру справу – видати книгу.

Це нині я так легко все те згадую. А тоді, якби не друзі, майстри і професіонали, що їх зібрав довкола мене Богдан Онуфрик, нічого подібного не вийшло б, і, як це було багато разів у моєму житті доти, усе б обмежилося піднесеними словами та нездійсненними мріями. Повертаючись до тих подій, сприймаю їх не інакше, як втручання якогось чудесного промислу.

А, хто сказав, що в горах мало чудес?
Чудесною потім, перед Покровою, була і презентація книги в чернівецькому тролейбусі маршрутом від Резиденції університету до Кемпінгу. Сьогодні згадую і пам’ятаю всіх, хто підказував, спрямовував, допомагав, терпляче слухав і підставляв міцне плече.

Усю свою радість і втіху розділяю з Дариною Максимець і її висококласним колективом – Видавничим домом «Букрек», з якими потім пройшли великий шлях в десять нових книжок, а першим кроком, з якого все починалося, якраз і був томик — «Так говорив вуйко Дезьо».

Валентин Ткач

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.