Культура

Я і Стівен Фрай на фотовиставці

Як і всі порядні люди, які хочуть, аби їх вважали культурним авангардом столиці, сходила на фотовиставку «Чутливість. Сучасна українська фотографія», хоч я абсолютно не експертка і зовсім не глибинний знавець сучасної української (що вже казати про світову) фотографії. Тож моя розгубленість від побаченого вимагала або спростування, або підтвердження серед авторитетів. Тому почитала відгуки «великих» про виставку. Одні «великі» писали, що ця виставка – збіговисько пацієнтів Юнга і схиблених вуайєристів, а інша частина «великих» парирувала, мовляв, жовч ваша сочиться, бо вас не запросили до участі…

Розгубленість моя вже готова була перетворитись у розпач від усвідомлення, що я ніц не годна дати власну оцінку побаченому (на мій погляд — в переважній більшості трешу і х*й його знає чому). Але, як і завжди, в принципі, на допомогу мені прийшов іще один вид мистецтва — література, а саме блискучий Стівен Фрай, автобіографію якого я саме зараз і читаю.

Отож, незрівняний і обожнюваний мною Фрай написав (правда, про музику, але це стосується, зрештою, будь-якого мистецтва): «Вся кострубатість людської праці виривається за свої межі саме в мить творення музики, тієї миті, коли вона насправді ТРАПЛЯЄТЬСЯ, долаючи шлях від вібрації музичного інструменту, вібрації динаміків до вібрації барабанної перетинки, а від неї через внутрішнє вухо до мозку, де починає вібрувати свідомість — на тих частотах, яких вона, свідомість, і сягає».

«Слава Богу, — подумала, — от він, критерій – вібрація свідомості!» Так от, ця вібрація свідомості трапилася зі мною біля робіт Марущенка і біля роботи Дондюка («Майдан, січень, Груша»). Біля останньої роботи була свідком, як людина, яка разом зі мною прийшла на виставку, стрепенулась і знітилась: «У мене мурашки по тілу». От вам і критерій, валасне кажучи. Мурашки по тілу. Свідомість завібрувала…

Ну і ще, звісно, – «Війна» Глядєлова, «Мир» Гайдая, «Донбас» Саші Чекменьова, шосьтакенезрозумілеалекльове Саші Ляпіна… Зрештою, навіть заради того, аби знову побачити добре знані, але блискучі роботи цих майстрів – і не шкода заплатити сто гривень.

Словом, моя порада: ідіть і робіть власні висновки. Зрештою, все, що тебе подразнює – вже виконало свою місію.

Галя Плачинда

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.