Книжку Валерії Чорней «Яблуко в тайстрі» читала впродовж подорожі Україною. З тієї причини читання виявилось довгим. Роман-феєрія з розряду непростих і специфічних. Вийшла книжка у видавництві «Старого Лева» ще 2016 року. Одразу навіть складно оповісти про що ця книжка.
Якщо коротко, то про любов.
Але кожен роман, так чи інакше, написаний про любов. А ця книжка — це така собі утопія, роман про ідеальне життя.
Головна героїня роману — гуцулка на ім‘я Клеверик. Вона виросла в гірському селі. Змалку її оточувала природа: рідні гори, ліс, яблуневий сад і дивовижний будинок, який своїми руками вивершив її батько — знаменитий різьбяр Георгій. А ще була бабуся Пелагія, знана на всі Карпати знахарка, яка передала онуці особливі знання та заповіла, що та мусить знайти чарівне червоне яблуко. Улюбленим одягом дівчини є чорна сукня з вишитими червоними та зеленими квітами. Алегорія землі, любові та природи.
Випадково Клеверик опиняється у великому місті і бачить, що тут все трохи інше, ніж у горах, багато фальші і неправди. Ця фальш, наче чорна сажа осідає на вулицях міста, на будинках і не щирих людях. Клеверик бачить цю сажу і їй від того дуже боляче. Місто зветься Горб, але в його рисах легко можна упізнати Чернівці. Тут дівчина знаходить своє кохання і розчарування. Бо об’єкт її пристрасті — знаменитий фешен-фотограф Гаврило не розуміє чому Клеверик вважає його мистецтво нещирим.
А далі…
Далі дівчина повертається в рідні гори, а Гаврило таки зрозумів, що справжнім мистецтвом є жінка, яка несе в собі любов. За допомогою старого мольфара він змінює своє життя. А Клеверик таки знайшла своє чарівне червоне яблуко.
Якщо хтось подумав, що я розповіла зміст книги, то це не так. Я ніби виклала лібрето великого музичного твору. Але, щоб передати те, що вклала авторка в свій роман, мого опису буде замало. Я вперше зустріла такий стиль писання. Це ніби казка для дорослих. Суцільні алегорії. Тварини, рослини і явища природи стають повноцінними дійовими особами.
Єдине, що викликало у мене певний дисонанс із ідеальною картиною правильного світу в романі, то це те, що жодним чином не відображена історія матері Клеверик. Як на мене, то у всі часи світобудова грунтується на образі матері. А тут описане ідеальне суспільство, а про матір ні слова, ні півслова, так, наче її ніколи і не існувало. Якийсь дивний дисонанс.
Але книжка таки особлива. Вона цікава ще й тим, що її можна розкласти на цитати, які будуть влучними у багатьох життєвих ситуаціях. Сама Клеверик нотує свої думки і складає у старовинну гуцульську тайстру. Знову ж таки — алегорії вічної мудрості.
Признаюся щиро, такий жанр літератури не є моїм улюбленим. Але я не шкодую, що витратила на роман стільки часу. Він дав можливість задуматися над життєвими цінностями. Можливо авторка свідомо перебільшила та ідеалізувала певні моральні аспекти, бо ми ж не живемо в прадавні часи і не можемо жити в ідеальній гармонії з природою. Життя пішло далеко вперед, технічний прогрес вимагає певних компромісів. Але такі речі, як чесність, щирість і небайдужість мають мати місце в будь-які часи. А найголовніші слова, які я «позичила» у тій гуцульській тайстрі — це «люблю», «дякую», «пам’ятаю». Думаю, саме вони мають стати основою життя кожної людини. І тоді світ стане, якщо не ідеальним, то таки значно кращим.
Галина Новосад
