Аеробус А380 пролітає над Атлантикою зі швидкістю 800км/год. на висоті 36 тис. футів. Раптом поруч опиняється винищувач Eurofighter. Пілот винищувача сповільнюється, йому теж нудно летіти над океаном. Він летить поруч із Аеробусом і вітає його пілота по радіо: «Керувати Аеробусом так нудно, правда ж? Дивися, як я вмію!»
Він перевертає свій реактивний літак на спину, прискорюється, долає звуковий бар’єр, швидко піднімається до запаморочливої висоти, щоб спуститися майже до рівня моря в захопливому пікіруванні. Потім повертається до Аеробусу через «мертву петлю» і запитує: «Ну як?»
Пілот Аеробусу відповідає: «Вражає! А тепер дивися сюди»… Пілот винищувача спостерігає за Аеробусом, але нічого не відбувається. Він так само летить по прямій, з тією ж швидкістю. Через п’ять хвилин пілот Аеробусу питає по рації: «Ну, як тобі?»
Пілот винищувача збентежений: «А що ти зробив? Ти ж летів, як і решту останні п’ять годин».
Пілот Аеробусу розсміявся і каже: «Я встав, розім’яв ноги, сходив у туалет, потім у хвостовий бар, узяв горнятко кави й булочку з корицею, а також призначив зустріч із стюардесою у п’ятизірковому готелі за рахунок працедавця».
Мораль цієї історії така: коли ви молоді, швидкість і адреналін — це круто. Але коли стаєш старшим і мудрішим, то починаєш цінувати упокорення і комфорт.
Ми всі різні.
У кожного з нас свої цінності. І це добре — за будь-якого випадку. Звісно, якщо це нікому не на шкоду. Мусимо навчитися сприйняти іншість іншого і свою також.
Олена Довгалова
