Як журно бути тим, кого нема,
Вродившись в екзотичному суспільстві,
Котре на полюванні і насильстві
Себе і трьох китів своїх трима…
Як журно, що в крові нуртує ліра,
Коли прадавня кам’яна сокира
Іще боронить людство від проблем…
Коли іще нема вогню і ліпки —
І свідок Бог — не винайдено скрипки,
Як журно народитись скрипалем…
(Цвіт геральдичний та інші поезії. Київ. 2004).
Коли Сонце Перемоги підніметься над Україною, і ми перестанемо розчищати вулиці від кацапського сміття і відпаде потреба їх перейменовувати, тоді згадають Тараса Федюка і його поетичну серію «Зона Овідія». Класична серія сучасної української поезії. Поряд із Лазаруковою — взірцева.
Серія Малковича, попри добрі наміри, не втрималася на естетичному рівні. Видавнича кон’юнктура перемогла поетичний смак видавця і поета (особливо це помітно в антологійних проектах видавництва).
Юрко Бедрик володів найпрофесійнішим письмом з літературного покоління 90-х. Він еволюціонував від юначого романтизму («Жертовник», 1992) до академізму («Метафізика восени», 1996). Найкращою, не так, найживішою його збіркою залишається «Свято небуття» (1999), а «Цвіт геральдичний» — дуже якісне авторське вибране. Також давно настала потреба видати том поетичних перекладів Юрія Бедрика.
Трохи сумно, що такий яскравий талант закопався у редакторській чорновій роботі. Але оригінальні вірші, переклади, дитячі твори залишають за Бедриком місце в історії української літератури незалежницької доби.
Євген Баран
