Світ постає з гівна і палок
із перебору комбінацій
мене це трохи вже дістало
бо жити – то коштує праці
і геть не просто бути тілом
а в тілі мати грішну душу
і завше пертися до цілі
через «не хочу але мушу»
А ціль – пусте
а ціль – облуда
природа бо мети не знає
і випадкові всі ці люди
і всі зірки за виднокраєм
і я – лише носій генома
його секюріті і транспорт
я відчуваю дику втому
від пережитого намарно
Як народився ненавмисно
так і сконаю ненароком
лишилось доспівати пісню
або пройти з десяток кроків
а основне – зійти за обрій
і щезнути в пітьмі космічній
ах як же це насправді добре
що неможливо жити вічно
Юр Іздрик
