23 листопада 2015-го, видавець, директор видавничо-інформаційного центру «Місто» Віктор Кіндій подарував мені книгу Олега Сенчика «Солодка чаша гіркоти» з автографом: «Другу, товаришу Ю. С. Гусару на пам’ять від видавництва «Місто», а словом додав: «Напишіть кілька слів про цей унікальний роман. Хай добре слово про Олега Сенчика у час невблаганної хвороби підтримає його душевний стан».
Читав і насолоджувався вишуканою мовою… Думаю, до словотвору Олега Сенчика ще придивляться літературознавці і широке коло читачів. Вважаю, Олег Сенчик чи не наймилозвучніший словоспівець на 
Буковині аж досі. А тоді, у листопаді 2015 року, вранці 24 числа – сумна звістка: «До схід сонця відлетіла у небесну височінь душа українського прозаїка Олега Романовича Сенчика»…
Народився Олег Сенчик 1942 року на Вінничині. Його батько загинув на фронті, а мати померла при пологах. Виховувала мамина сестра. Закінчив семирічну школу в рідному селі, а середню — в сусідньому, куди ходив пішки. Служив у Радянській Армії. В 1965–1970 рр. навчався на філологічному факультеті Чернівецького державного університету. З 1971 по 1983 рік — редактор радіогазети «Машинобудівник» (Машинобудівного заводу, м. Чернівці). З 1984 р. — на творчій роботі, а в 1990–1996 рр. відповідальний секретар чернівецької обласної організації Національної спілки журналістів України. У 1997–2002рр. — творча робота.
Олег Сенчик — автор майже двох десятків художніх творів: романів, повістей, оповідань та новел. Друкувався в газетах «Літературна Україна», «Радянська Буковина», «Молодий буковинець», «Буковинське віче», «Відродження», а також «товстих» журналах: «Вітчизна», «Дніпро», «Дзвін», «Жовтень», «Київ» (збірки оповідань та повістей: «Заводчани», «Березова брость», «Третій вимір»; романи: «Сутінки на осонні» (1998), «Жінка на тлі моря» (2001), «Плач коника в траві» (2004) та ін.). Деякі твори були перекладені на угорську та румунську мови.
20 лютого 2022 року Олегу Сенчику мало би виповнитись 80 літ.
Юхим Гусар
