Вже в перший день прокату фільму «Захар Беркут» з’явилися різні його оцінки: від захоплених до зневажливих.
Появі фільму в українському прокаті передувала промоційна кампанія, елементами якої були випуск Ощадбанком пам’ятної монети, присвяченої екранізації повісті Івана Франка, введення Укрпоштою в обіг поштової марки, перевидання повісті «Захар Беркут» видавництвом «Клуб сімейного дозвілля», реклама на телебаченні та в соціальних мережах.
Право на показ виробники фільму продали в США, Францію, Японію, Італію, Індію, Південну Корею, Молдову.
Як для українського фільму, бюджет у 113,5 мільйона гривень непоганий, але для батальних і масових сцен виявився недостатнім. Монгольське військо у фільмі імітувало кілька десятків костюмованих монголів. Так само вбого виглядала нечисельна тухольська громада.
Гра акторів на рівні.
Щоправда всі актори, які виконували головні ролі, виявилися американськими. Сценаристи Ярослав Войцешек і Річард Ронат теж іноземці, а режисерський тандем Ахтема Сеітаблаєва і Джона Вінна – наполовину український, а наполовину американський.
Ахтем Сеітаблаєв відомий як режисер фільмів «Хайтарма», «Кіборги», «Квартет для двох», «Фабрика щастя», «Осінні квіти», «Чужа молитва».
Є у фільмі погано акцентовані моменти сюжету. Так, незрозуміло, куди вирушає на підводі дружина Захара Беркута з молодими тухольськими жінками, які опинилися в полоні завойовників. Про це можна було повідомити в діалозі хоча б однією фразою. І так само незрозуміло, від чого вона загинула.
Деякі епізоди фільму затягнуті й потребують монтажу. Доволі кумедно виглядає, коли кам’яного ідола валять не кіньми, не натовпом — це робить німий коваль, при цьому канат, яким він його звалює, не натягнутий, а… провислий.
Якщо зважити на те, що довгий час український кінематограф перебував у комі, а фільми, зняті протягом останніх років, були більше схожі на аматорські, «Захар Беркут» створює враження посередньої голлівудської кінострічки в стилі історичного екшену. Принаймні цей фільм можна дивитися.
Володимир Даниленко
