Однією з найбільших ілюзій сучасності є думка про те, що аби жити – треба гроші. Оця безглузда парадигма про зарібок та накопичення грошей, щоб потім купити собі трохи життя.
Хоча насправді усі базові потреби щоб жити – безкоштовні!
Дихати, ходити, комунікувати, дивитись, думати, відчувати. Контактувати з мистецтвом, архітектурою і природою. «Креативити» самому. Слухати музику…
Врешті-решт, іти полем і отримувати кайф від споглядання навколо — засадничо нічим не відрізняється від іти Монмартром і дивуватися! Це просто різні форми життя і способи отримати візуальну та емоційну інформацію, але вони абсолютно співвідносні.
Зрештою, можна іти полем, намалювати «Соняхи» і потім полотно виставлять в Лондоні, де до неї будуть черги тих, хто ходить Лондоном, але бачить тільки Біґ-Бен, двохповерхові автобуси і волохаті шапки королівської варти.
Чай у кафе на сусідній вулиці нічим не відрізняється від чаю на вулиці в Шрі-Ланка. Особливо, якщо «шарити» чайні контексти, історію розвитку кліперів, знати про Ост-Індську компанію, про Цейлон, про ферментацію і про Бодгісатву, який зі злості відірвав собі повіки і кинув на землю, щоб… не спати.
Поріг входження у якісне життя дуже невисокий і потребує зовсім небагато коштів. А жити за гроші – це дуже принизлива концепція. Від неї смердить пластмасою, конвеєром і безнадією.
Володимир Гевко
