Я вже забув, що він нам викладав, але впам’ятку його фанатична замилуваність творчістю Сосюри. Він про нього писав моногорафію, розповідав, і як зараз чую його глухий повільний голос, що читає сосюринську епіграму:
«У Спілці – мова
Бажанова,
Лиш української
Не чуть»…
Юрій Бурляй був сином свого часу — 1918 року народження, він і воював на фронтах другої світової, і керував у газетах, і викладав у нас, на факультеті журналістики.
Не ходив у дисидентах, але і його потовкла голобельна критика а-ля Маланчук за якусь загалом прокомуністичну річ, але трохи не того висвітлення. Певно, він добре знав і долю Сосюри, про якого міг говорити довго, і його дружин, і сам — це тепер уже я так думаю — був «зашнурований», загетьканий. Та все ж пробивалося і в ньому непокірне, українське…
Та ще й з таким прізвищем!
Не пам’ятаю, аби він нам розповідав про поеми Сосюри «Махно» чи «Мазепа», адже ж були вони заборонені, але, думаю, що знав він про них.
Це тільки ось зараз «Літературна Україна» устами Сергія Гальченка розповіла історію проскрибованих творів Сосюри. Звісно, його мали забороняти за таке:
«О, націє моя, роздерта і розбита
На табори ворожі і чужі.
У кров твою вмочив жидівський кінь копита
І настромив на леза, на ножі»
Це він писав тоді, як «Украйну правив» Лазар Каганович…
… Сосюра сьогодні не модний — хоча Олександр Ірванець на перефразуванні його «Любіть Україну!» заробив собі зо пару оплесків, наваявши «Любіть Оклахому!». А колись же оте Сосюрине «Так ніхто не кохав, через тисячі літ лиш приходить подібне кохання» знали чи не всі романтичні дівчата.
… До речі, Микола Бажан був таки українцем, але, на відміну від нього, і Довженко, і Яновський, і Сосюра були з іншого табору — не носили комісарських шпал, не партійничали зі Спілкою… Тому і «мова Бажанова»…
Василь Чепурний, «Сіверщина»
ВАСИЛЮ! ПО ДІЛУ!!! І ТО ДУЖЕ!!!