Показовим є Книжковий Арсенал. Заповнив форму, одіслав. Спланував свої дії на фестивалі. *уй там — ні атвєта, ні прівєта. Купуй квитка, купуй книжки, купуй каву, читай, пиши, розміщуй — а вони красуватимуться. Видавництва сегоріч бойкотували Книжковий Арсенал. Тоді Книжковий Арсенал вирішив запросити книгарні замість видавництв. Дивний підхід. Але то їх справа.
Літературні фестивалі не мають сенсу, бо у країні не працює авторське право, відсутні вітчизняні папірні (за 30 літ не збудували жадної), відсутній ринок книжки. Тому сі книжки такі дорогі. Викладати 500 гривень за сумнівний першодрук — річ не мудра. На цивілізованому Заході існують книжкові виставки, успішність яких вимірюється кількістю укладених книжкових контрактів — на купівлю-продаж авторського права.
У нас культура саме такого виставкового спрямування просто відсутня. Особливий подив викликає діяльність Інституту Книги на чолі з Ковалихою. Він роздає рибу замість роздавати вудки. Як наслідок — наші податки тратяться геть неефективно, а ринку як не було — так і нема. А з такими підходами — і не буде. Держава не спроможна утримувати видавничу галузь економіки. То мусить зняти податки на усьому ланцюгу видавничої справи бодай на років 25. Тоді прийдуть інвестиції з українського бізнесу у сю сферу.
Найбільша проблема української видавничої сфери — збут готової продукції. Книготоргові мережі беруть до реалізації на свій розсуд і працюють тільки з видавництвами, а з авторами — ні. Чому? А хзн? Автор тратить час на написання твору. Потім шукає друкарню. Потім намагється продати наклад — і не може се учинити. Очевидно, варто законодавчо зобов’язати книгопродавців брати усі книжки на продаж, без вийнятку.
Що дають українським мистцям творчі спілки? Опріч дутого совкодрочерного статусу — нич. Держава неспроможна навіть виконати вимоги ЗАКОНУ ПРО ТВОРЧІ СПІЛКИ, який сама і ухвалила. Тому творчі спілки варто розпустити, а створити ГІЛЬДІЇ і оддати їм ринки, які покликані захищати український митний кордон.
Для успіху необхідний системний підхід. А для системного підходу потрібен реформатор на чолі МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ТА ТУРИЗМУ, який розпочне свою діяльність на посаді з підготовки і ухвалення констиутуційного закону ПРО КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ. Далі підуть закони ПРО ГІЛЬДІЇ, ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО ТА СУМІЖНІ ПРАВА, ПРО МИСТЕЦЬКІ РИНКИ, про КВОТУВАННЯ НА КОРИСТЬ УКРАЇХНСЬКИХ АВТОРІВ у театрі та музичних залах.
Варто одмовитися од совкодрочерної системи нагород, звань, премій, од неефективних та безпотрібних бібліотек, музеїв, структур та структурок. Нам потрібна реальна і усеохопна КУЛЬТУРНА РЕВОЛЮЦІЯ, а не жалюгідні ігри псевдоеліти у культуру. Слава Нації.
Роман Кухарук
