Показовим є Книжковий Арсенал. Заповнив форму, одіслав. Спланував свої дії на фестивалі. *уй там — ні атвєта, ні прівєта. Купуй квитка, купуй книжки, купуй каву, читай, пиши, розміщуй — а вони красуватимуться. Видавництва сегоріч бойкотували Книжковий Арсенал. Тоді Книжковий Арсенал вирішив запросити книгарні замість видавництв. Дивний підхід. Але то їх справа.
… Прикметно, що ніхто не говорив мовою окупанта. Звучала українська, підслухала, на рівні міжособистісного спілкування, іще – французька й англійська. І це вперше за багато років функціонування цього мистецького форуму. Зауважила, що книжки з віршами купують рідше, ніж прозові. Але слухати поезію, та ще й у виконанні знайомих і відомих українських поетів, – це магнетичне дійство.
В усій цій історії з Лободою більше за все мене цікавить хто видав дозвіл на цей концерт. Розкажу історію. На світлині — Микола Гришко, він приходить у харківський парк Шевченка грати на бандурі. Харків’яни можуть пам’ятати як ще до повномаштабного вторгнення вишибали охоронної агенції Антирейдер (зараз перевзулися в Зубр) проганяли Миколу від пам’ятника Шевченка після заборони Терехова.
Зараз Fb нищівно хейтить співачку Лободу і несвідомих харків’ян у хвіст та гриву ! Заслужено чи ні – не мета цього допису! Особисто я вважаю , що заслужено, бо за базар і вчинки, завжди треба відповідати! Я про те, що у щоубізі все реклама, навіть нищівна критика: пишіть , говоріть, що бажаєте, лише не мовчіть і правильно вказуйте ім’я! З нашим суспільством справді щось трошки не так, завжди кренить кудись не туди, де справді важливо і на часі!
Багато хто розчарований швидким “закінченням” пригод “вагнерівців” на шляху до москви. “І це все?”, — сумно або іронічно питає дехто. Ні, це не все. Це лише початок. Початок кінця режиму в тому вигляді, яким він був. Наївно було б розраховувати на те, що кільканадцять тисяч нехай і з якимсь бойовим досвідом горлорізів візьмуть москву – величезний мегаполіс з понад 12 мільйонами населення, і з купою військових частин довкола. Але.
