Почалося все з того, що в мене у фейсбукові з позначкою “Реклама” виринула публікація про те, що російський актор Домогаров виїхав на Кіпр і звідти називає українців рідними людьми. Під дописом на момент прочитання мною було 600 з гаком позитивних україномовних коментарів у форматі “хороший русский, повага”. Мій попередній допис про те, що там усі – гавно (я Ахеджакову теж маю на увазі, і поміняю думку після її спроби замаху на Путіна чи хоча б на Валентину Матвієнко) в цілому зібрав коментарі однодумців.
Але там були і ті, хто вперто дає хорошим русским шанс. Ці громадяни для мене персонально відповідальні за кожен день продовження війни. Русских не знищити фізично всіх, це просто неможливо. Нема стільки зброї ні в кого. Росію не відгородити від світу. Її неможливо окупувати і в такий спосіб утихомирити. Є лише ОДИН перевірений, дієвий спосіб наблизити перемогу на всіх фронтах.
Русского виводить із себе лише повний, тотальний ігнор. Їх нема в новинах у позитивному чи нейтральному контексті. Про них або погано, або нічого. Краще нічого, бо це їх вибішує. Вони самозакохані, як Арестович, і такі самі пі… Ігнор Арестовича означає його ментальну смерть. Він і всі русскоголовые почнуть дуріти. Отже, робити помилки.
Помилки послаблюють. А також – розгублюють. Розгублений ворог – наполовину переможений ворог. Ігнор усього російського, крім хіба військово-політичних та економічних новин. Ось як би діяв я, маючи повноваження та вплив на процеси.
Андрій Кокотюха
