Недавно я бачив, як соняшники в розквіті сил, палкі прихильники Сонця, прощалися з Ним надвечір. Цілий день очей з Нього не зводили, а тут прийшов час прощатись. То що ви думаєте? Сонце ще й обрію не торкнулось, а вони вже вирішили, що Йому кінець, зараз Його зжере Корочун, та й таки ніякої вже користи від Нього, ні світла любого, ні тепла життєдайного…
І всі вони, як один, відвернули свої обличчя від старого Сонця, стали до Нього спиною і втупилися в зовсім інший куток неба, туди, звідки очікували сходу нового, молодого Сонця.
Було трохи моторошно дивитись на їхні одноманітні спини, в які стомлене Сонце все ще посилало своє останнє тепло. Але ж це не поетична гіпербола, це Природа.
Василь Триліс
