Культура

Жовчна і правдива, і потрібна книжка про Холодного

«[…] Холодний — то, випадає нарешті нагода і необхідність сказати, постать абсолютно унікальна: він не тратив жодних зусиль (крім зусиль суто творчих) на доведення того, що було ним» (с.14);

«[…] скрізь і завжди він хотів і починав бути ніби своїм, але ставав чужим. Хоч мав двох друзів або майже друзів — Симоненка і Стуса. Але Симоненко помер, а Стуса від нього відсахнули обставини його ув’язнення і гебешно-міщанська брехня про колишнього приятеля, у яку Стус швидко повірив» (с.24);

«Регіт — це не завше сміх. А тим більше — усмішка. Мало хто знає, про що Холодний мовчав? І коли? І де? Мовчання потребує спокою, а він його чи то не визнавав, чи недолюблював, чи інстинктивно побоювався. З яких саме причин — говорити можна різне. А краще — не казати. Хоч передбачити в його безнастанній жвавості певну хворобливість не зайве» (с.25).

(Георгій Бурсов.
«Микола Холодний. Публіцистичний портрет-мозаїка». 2019).

***
Років 20 тому така книжка викликала би шкандаль в колах української інтелігенції. Сьогодні — це книжка. Не більше. Але й не менше. Це правдива і жовчна (одночасно) книжка. Це зривання масок з лже-патрійотів і тих, які завтра змінять свої політичні орієнтири і гасла, як це не раз робили.

Але добре, що ця книжка написана.
Хоча потребує серйозного редагування. Принаймні, це одна з найвідвертіших книжок про шестидесятництво, яку я коли-небудь читав.

Тут названі імена. Тут названі факти. Тут спростовані плітки і брехні. Тут названа найголовніша причина нашого світоглядно-естетичного тупцювання і загравання із вродженим і набутим зрадництвом — відсутність ЛЮСТРАЦІЇ.

Нині люстрація сливе неможлива.
Бо документи, які свідчили про людську підлість і зраду або знищені, або вилучені з тек секретних документів, або сфальшовані. З цим нам жити або нидіти.

Холодний Микола — Бурсов переконаний, що його було вбито, — ніколи не був добрим. Чи як писав у передмові до вибраного 2009 року Павло Вольвач, що Костьович був таким собі персонажем-скунсом. Але Холодний був і залишився одним із найвизначніших поетів-сатириків ХХ-го століття.

Я з Холодним бачився лише раз, в травні 2000 року в Тернополі. Підходити остерігався. Спрацювало наслухане упередження.

Але для мого усвідомлення літератури другої половини ХХ століття Холодний — одна із найважливіших постатей. Драматичний самітник, який залишився сильним навіть перед обличчям смерти.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.